Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Потім Нерубай висипав просто на диван вміст рюкзака: головним багатством виявився величезний кавун, привезений зі Сталінграда, поряд з яким навіть скляна літрова банка чорної ікри здавалася цілком банальним подарунком.

Господарі були в захваті, й Троянко, довго не чекаючи, одразу ж підірвав пляшку шампанського «брют», і вони жахнули по келиху льодяної шипучки, яка привела їх у стан ейфорії, схожої на раптову зупинку часу — коли зникає минуле й не маячить попереду невідоме небезпечне майбутнє, коли всі почуваються щасливими. З бічної кишені зелено-рудого наплічника Нерубай витягнув прозорий пакет із великою сіро-смугастою нерухомою ящіркою всередині.

— Це до твого музею, — сказав він.

Троянко знову налив шампанське з нової пляшки.

Нерубай урочисто підняв келих.

— Ми з Калиною бажаємо вам, діти, прожити ще сімдесят років разом, у згоді, не старіючи й не заважаючи один одному. Тобі, Луїзо — тисячу голів у чемпіонаті Європи, тобі, Валю, тисячу нових крокодилів для музею. Салют!

Вони сіли за стіл, і весела розмова, наче дитяча гра з магнітними кульками й різноколірними металевими паличками, то розсипалася врозтіч, то складалася в окремі, не пов’язані між собою фігури, то склеювалась в один сюжет. Поміж балачок про перспективи збірної з футболу й нові правила автоматичної фіксації порушень за допомогою спеціальної апаратури стеження за грою й моментальної оцінки комп’ютером ситуації на полі, про скандал в Зоологічному музеї з розкраданням кісток мамонта сатаністами, будівництво на Подолі першої в Україні арени для проведення легальних гладіаторських боїв та інших необов’язкових і дрібних тем раптом зусиллями Калини Луцик хаотична розмова перетворилась на спільну суперечку. Заговорили про новий наймодніший напрямок у кіномистецтві — так званий стиль ВТ (Бі-Ті) — Back to the Truth (назад до правди). Група голлівудських продюсерів почала, користуючись новітніми технічними засобами, переробляти, доробляти та доповнювати класичні фільми про кохання сценами, немислимими при цензурі попередніх 150 років — відвертого сексу, нічим не стримуваної крутої порнографії з погляду моралістів, а з погляду новаторів-продюсерів — абсолютно правдивими картинками реального кохання. Першим таким фільмом у категорії ВТ стояв «Ромео і Джульетта»: заборонені в офіційних кінотеатрах, такі фільми демонструвалися у спеціальних кіноклубах, на окремих платних сайтах, продавалися дорого на дисках і флешках і здобули шалену популярність. Багатьом цікаво було подивитися на кінозірок минулого — Вів’єн Лі, Кларка Гейбла, Лючію Возе і Массімо Джіротті, Софі Лорен і Марчелло Мастроянні, Інгрид Бергман і Хамфрі Богарта, Моніку Белуччі й Джорджа Клуні — і так далі, і так далі — в усіх натуралістичних деталях їхніх стосунків на екрані, тобто подивитися те, що роблять мільйони чоловіків і жінок у реальному житті.