Нескінченна історія

Коли надійшли троє лицарів, він пояснив їм, що має всі підстави припускати, що сьогодні вночі до нього в шатро спробує проникнути злодій. Тому просить трьох лицарів стояти на чатах усередині, в шатрі, й негайно спіймати того злодія, хай там ким він виявиться. Гісбальд, Гідорн і Гікрі- он погодилися і зручно влаштувалися в наметі, а Бастіян пішов.

Чарівниця лежала, поринувши у глибокий сон, і тільки п’ять велетнів у своїх комашиних обладунках прямо і непо­рушно стояли довкола неї. У пітьмі вони виглядали як п’ять скель.

- Бажаю, щоби ви мені підкорилися, - тихо промовив Бастіян.

Усі п’ятеро негайно повернули до нього свої чорні за­лізні лиця.

- Наказуй, о повелителю нашої повелительки, - відпо­вів один із них своїм неживим металевим голосом.

- Як ви думаєте, чи дасте собі раду зі щастедраконом Фухуром? - поцікавився Бастіян.

- Усе залежить від волі, яка нами керує, - відказан ме­талевий голос.

- Вами керуватиме моя воля, - сказав Бастіян.

- Тоді ми зможемо все, - пролунало у відповідь.

- Гаразд, тоді йдіть отуди, - він показав рукою ни прям, - і чекайте десь там, недалеко від нього! Як тільки Атрею відлучиться, хапайте його! Але залишайтеся там. Я покличу вас, коли треба буде його привести.

- Залюбки, о повелителю нашої повелительки, прока­зав у відповідь металевий голос.

П’ятеро чорних напіввелетнів тихо пішли виконувати Бастіянове веління - в ногу, роблячи однаковісінькі кроки. Ксаїда вві сні жорстоко посміхнулася.

Бастіян уже збирався повернутися до свого шатра, та перед самим входом завагався. Якщо Атрею і справді спро­бує вчинити крадіжку, він волів би не бути при тому, як вони його схоплять.

Починало розвиднюватися. Бастіян сидів неподалік шатра під деревом, загорнувшись у срібний плащ, і чекав. Час тягнувся неймовірно поволі. Уже й небо почало світлі­шати, і в душі у Бастіяна зажевріла надія, що Атрею відмо­вився від свого наміру, коли раптом із шатра почулася як­ась метушня і крики. Це протривало зовсім недовго. За кі­лька хвилин Гікріон вивів із намету Атрею із зав’язаними за спину руками. За ними йшли решта двоє лицарів.

Бастіян втомлено підвівся і прихилився до дерева.

- Отже, це таки так! - промурмотів він собі під ніс.

А тоді рушив до шатра. Йому не хотілося дивитися на Атрею. І той також ішов, опустивши голову.

- Іллюане! - звернувся Бастіян до синього джина при вході до шатра. - Збуди весь табір. Хай усі зберуться тут, А чорні панцерні напіввелетні нехай приведуть Фухура.

Джин пронизливо крикнув по-орлиному і кинувся ви­конувати доручення. Скрізь, де він проходив, зчинявся рух: у малих і великих наметах, на різноманітних ложах і лежа­ках...