Нескінченна історія

Ченцями Пізнання були жителі Фантазії, які прибули у Зоряний Монастир з усіх усюд, і вони дуже різнилися між собою і виглядом, і походженням. Та вступаючи в цей мо­настир, вони мусили порвати всі зв’язки і зі своєю ріднею, і з цілим своїм краєм. Життя цих ченців, нелегке і самозре- чене, було присвячене самозаглибленню та пізнанню муд­рості. До цієї спільноти приймали далеко не всіх охочих. Іспити тут влаштовували суворі, а Троє Велемудрих усла­вилися як вимогливі та невблаганні екзаменатори. А тому тут майже ніколи не перебувало більше як триста ченців одночасно, однак ті, хто сюди потрапив, без сумніву, були найрозумнішими і наймудрішими в цілій Фантазії. Бували навіть і такі часи, коли спільнота ченців, що населяли оби­тель, маліла до семи осіб. Але й це не могло вплинути на суворість іспитів. Тепер у Монастирі жило щось трохи бі­льше двохсот ченців і черниць.

Коли Бастіяна, у супроводі Атрею і Ксаїди, ввели до Великої Зали, він побачив перед собою строкату юрбу най­різноманітніших істот. На відміну від його власного почту, всі вони були зодягнені в грубі чорно-коричневі ряси. Мо­жна собі уявити, як ці ряси виглядали у випадку, скажімо, вже згадуваних раніше мацьопиків.

Зате троє Старійшин, Велемудрі, мали людські тіла. Нелюдськими, натомість, були їхні голови. Ушту, Мати Здогаду, мала совине лице. В Шіркріє, Батька Споглядан­ня, була орлина голова. І нарешті, їсіпу, Син Розуму, мав лисячу голову. Вони сиділи на своїх тронах, встановлених на підвищеннях із каменю, і через те виглядали дуже висо­кими. Уздрівши їхню велич, Атрею, ба навіть Ксаїда, зда­валося, відчули священний трепет. Та Бастіян підійшов до Велемудрих цілком невимушено. У великій залі панувала глибока тиша.

Шіркріє, вочевидь, найстарший із трьох Старійшин, сидів посередині. Він поволі, величним жестом, вказав Ба- стіянові на порожній трон навпроти себе.

Бастіян сів.

Трохи помовчавши, Шіркріє раптом заговорив. Він промовляв тихо, проте його голос звучав напрочуд вагомо і урочисто.

- З прадавен ми роздумуємо над таїною нашого світу, їсіпу думає про неї інакше, ніж Ушту, а здогади Ушту відрі­зняються від того, що бачу я, а я бачу, знову ж таки, інак­ше, ніж думає їсіпу. Це триває з незапам’ятних часів, і далі так бути не може. Тому ми запросили тебе, Великого Всеві- да, прийти до нас і дати нам просвітлення, щоби нам наре­шті відкрилася істина. Чи виконаєш ти наше побажання?

- Дуже хотів би, - відказав Бастіян.

- Тож вислухай, о Великий Всевіде, наше питання. Що таке Фантазія?

Бастіян помовчав, а тоді відповів:

- Фантазія - це Нескінченна Історія.