Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм

Колоніалістські прагнення радянської влади виявилися також у висуванні нею на перший план аналогічних прагнень поляків, чий контроль над Західною Україною та Західною Білорусією мав династичну мотивацію, але був також класично колоніалістським. За часів Другої Речі Посполитої етнічні поляки в Україні та Білорусії користувалися лінґвістичними та соціальними привілеями, яких не мали українці та білоруси. Радянські власті скористалися їх обуренням цією ситуацією й використовували українців, білорусів і євреїв як засіб, щоб змусити поляків сплачувати за скоєне, та ще й з високими відсотками.

10 жовтня 1939 р. «Литературная газета» надрукувала листа у віршах, складеного групою осіб, котрі підписалися як «комсомольські поети». Цей лист адресувався робітникам Західної України та Західної Білорусії, і в ньому йшлося про два міста, які до війни належали до Польщі: Вільнюс (Вільно) та Перемишль. (Нині Вільнюс є столицею Литви, а Перемишль розташований у південно-східній Польщі.) У листі заявлялося, що ці два міста були, відповідно, білоруським та українським. Крім того, у ньому описувалися страждання білорусів і українців під польським правлінням і висловлювалася радість від того, що Червона Армія поклала їм край.

У «Литературной газете» від 26 листопада 1939 р. було опубліковано вірш Євгенія Долматовського «Північ» [ «Полночь»], у якому описано старий великий родинний дім, який раніше належав польському аристократу, а тепер у ньому розташувалися російські козаки. Долматовський багатослівно говорить про Москву — у спосіб, що нагадує «Три сестри» Чехова. У контексті цього вірша, в якому йдеться про вивезення і вбивства етнічних поляків в Україні, згадки про Москву — її вулиці та бульвари, молодих дівчат і перехожих — створюють дивне враження. Подібним зведенням ідеологічного фундаменту характеризується також стаття П. Корнієнка «Завершення багатовікової трагедії» («Конец многовековой трагедии») у тому самому числі «Литературной газеты». Ця стаття стверджує, що росіяни та українці належать до одного народу, тоді як «польські поміщики» є ворогами перших і других. У статті наводяться цитати з начебто надрукованої в 1879 р. в Лембергу, який тоді перебував під австрійським правлінням (польська назва міста — Lwow, українська — Львів), книжки «Історія Польщі, Литви та Рутенії». За словами автора статті, у цій книжці всіх слов’ян поділено на «давніх поляків, поляків і правителів» (ляхів, поляків і владик). Висвітлення поляків у такому неґативному світлі, з підкресленням того, що вони нібито привласнили ранню історію слов’ян, у ті бурхливі часи могло тільки заохочувати до насильства проти них.