Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм

Аналогічно про війну з Фінляндією було сказано, що її спричинили фінські «провокатори», а анексія Бессарабії та північної Буковини описувалася як «повернення» цих територій до Радянського Союзу 54. Генерал Петро Григоренко у своїх «Спогадах» показує, що ці погляди не ставили під сумнів навіть так звані дисиденти. Григоренко присвячує одну сторінку із своєї 500-сторінкової книжки радянсько-фінській війні та анексії фінської території, але не згадує про агресію Радянського Союзу проти балтійських країн і Румунії 55. Популярна французька праця з російської історії, написана наприкінці XIX століття, — книжка Альфреда Рамбо (Alfred Rambaud) «Експансія Росії: Проблеми Сходу та проблеми Далекого Сходу» — ґрунтувалася переважно на творах російських імперських історіографів, які мали тенденцію до применшення суперників Росії 56; так само деякі західні історики у XX столітті користуються здебільшого російськими джерелами, практично повністю іґноруючи праці істориків з Варшави, Кракова, Вільнюса, Києва, Таллінна та Риги. Це класичний «орієнталістський» підхід, згідно з яким потужна імперська держава змушує світ прийняти власну інтерпретацію щодо ЇЇ колоніальних завоювань.

У вересні та жовтні 1939 р. «Правда» та інші газети друкували численні повідомлення про начебто спонтанні мітинги трудящих в Україні та Білорусії, на яких лунали заклики до «звільнення наших братів від утисків польських поміщиків» і висловлювалася підтримка «мудрого рішення радянського уряду» вдертися в Польщу. «Велика радість панує у визволених містах і селах», — писала 18 вересня 1939 р. газета «Правда». «Финансовая газета» від 30 вересня 1939 р. повідомила, що під час такого святкування в місті Білостоці «двадцятирічний маляр Ґольдкор, який відбував покарання в концентраційних таборах польських панів… запропонував надіслати телеграму з подякою товаришу Сталіну». «Правда» від 20 вересня 1939 р. описала «збори інтелігенції» в місті Слонімі, розташованому у Західній Білорусії. У цьому місті з населенням менше 20 тисяч чоловік на ці збори, згідно з газетою, прийшли 750 представників місцевої інтелігенції, зокрема «доктори Вейсс і Коварський», які виступили з антипольськими промовами. У статті в «Правде» від 13 жовтня Г. Рихлін висміяв Томаша Капітулко, колишнього голову профспілок у Білостоці, тільки за те, що Капітулко був поляком. У номері «Правды» від 20 жовтня А. Еріх писав про «західну Білорусію, яку мучили поляки». «Правда» від 29 вересня 1939 р. опублікувала свідчення пана Праґєра про його перебування в «польському концентраційному таборі». 10 березня 1940 р. «Правда» надрукувала статтю під назвою «Листи із західних частин України та Білорусії», в якій було сказано, що певна американська єврейська щоденна газета (якої не було названо), котра виходить у Нью-Йорку мовою ідиш, видає спеціальний додаток, де публікує листи з окупованої Радянським Союзом Польщі. Зокрема, мешканець міста Гродна нібито писав своєму братові у Сполучених Штатах таке: «Дорогий брате, тепер ми вільні. Ми маємо роботу і стараємось забути про жахливе життя, яке було раніше в Польщі». Інший чоловік, який, очевидно, переїхав із окупованої нацистами Польщі, писав у своєму листі: «Дорога Женні, ти не можеш навіть уявити собі доброту радянських людей. Ми були обдерті, голодні, замучені й нещасні. Вони нас нагодували й дали нам води. Радянський Союз є справжньою батьківщиною для всіх гноблених людей». Увага, приділена радянськими газетами єврейським прізвищам, у цих свідченнях навряд чи була випадковістю і, мабуть, редактори чудово знали, що в належний час це призведе до спалаху антисемітизму серед поляків 57. Не можна скидати з рахунку й вплив таких статей на ставлення американських євреїв до Другої Речі Посполитої.