Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм

Радянська періодика того часу рясніла зображеннями польських панів як дегенератів і розпусників. Повідомлення з численних «визволених» міст описували розкіш, в якій начебто жили «пани», та вказували, що в їхні апартаменти вселилися прості люди. У жовтні 1940 р. газета «Правда» повідомила, що в самому тільки Львові в такі розкішні апартаменти та будинки вселилися понад дві тисячі сімей. Про долю колишніх мешканців цих будинків можна дізнатися з інших джерел.

Отже, велика кількість більш і менш видатних російських радянських письменників і політиків оспівувала вступ Червоної Армії в Польщу та виставляла його як визволення українців і білорусів від польського ярма, попри те, що насправді радянський напад, з якого б погляду на нього не дивитися, погіршив ситуацію. Письменники підтримали напад і, за умовчанням, пакт між Гітлером і Сталіним, який до нього призвів. Очевидно, цьому факту слід приділити більше уваги, оцінюючи радянську літературу 1930 — 1940-х років. Надто часто письменників тієї епохи розглядають так, начебто вони тільки дотримувалися канонів соціалістичного реалізму і їхнє концептуальне бачення світу не було глибоко загрузлим у трясовині брехливості, породженої імперською аґресивністю. Такі письменники, як Олександр Твардовський, котрий запевняв своїх читачів, що Радянський Союз вчинив чесно, увійшовши в Польщу, або Маргарита Алігер, котра писала про участь СРСР у руйнуванні Польщі як про початок нової ери в історії, були дуже далекими від правдивості. Такі письменники не тільки вислуговувалися перед режимом; вони, крім того, втягали російську літературну мову в болото брехливості й лицемірства, з якого їй було дуже важко виборсатися. Наслідки цієї ситуації для російської літератури і її вплив на концепції та ідеї, які переважають в російських літературних дискусіях, — або, якщо дивитися ширше, на «режим замовчування» («default mode») публічного дискурсу в Росії — досі ґрунтовно не вивчалися.