Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Протягом місяця після радянського вторгнення в Польщу фактично в кожному випуску всіх головних радянських газет була принаймні одна ворожа до Польщі та поляків стаття чи вірш (максимальну кількість — тридцять дев’ять — таких статей і віршів було надруковано в газеті «Правда» від 19 вересня 1939 p.). Польщу було показано як країну нерозумних і жорстоких людей, які змогли якось вижити між двома високоцивілізованими народами, — німецьким і російським. Преса заохочувала ненависть до «панської Польщі», «польських панів», «панів», чи просто «поляків», незважаючи на той факт, що уряд Другої Речі Посполитої скасував усі титули для знаті. Конотації слова «пан» у російській мові вказують на те, що преса зверталась не тільки до соціального класу, але також, і головним чином, до польської національності і товариських манер, які традиційно сприймалися росіянами як претензійні і надмірно укорінені у поведінці вищих верств населення (свідченням чого є вживання слова «пан» у романі Достоєвського «Брати Карамазови» 39). Проти цього набору польських мішеней використовувалася зневажлива лексика у статтях, віршах і оповіданнях, написаних росіянами з досі незаплямованою репутацією. Поляків паплюжили такими методами, які можуть здаватися неефективними й наївними для американця, але які збурювали почуття за умов війни і бідності. Польщу представляли як місце, де маленька група польського панства кривдила мільйони білорусів, українців і євреїв. Серед читачів «Правды» та інших газет створювалось враження, що Польща була населена переважно не-поляками, які радо вітали своє визволення. Свідки страхіть польського правління писали про пережиті страждання до газет удома та за кордоном, і голослівні заяви Гітлера про Польщу наводилися із схвальними коментарями.
Преса пропонувала також свою інтерпретацію чуток про депортації до Сибіру та Середньої Азії. Провінційні російські газети отримували з цих основоположних публікацій сигнали про те, як потрібно формулювати та описувати події. Те, що друкувалося в «Правді» одного дня, майже гарантовано передруковувалося в «Известиях» наступного дня чи через день і через день чи трохи пізніше — в районних і спеціалізованих газетах і журналах. У місцевих «правдах» з одноденним запізненням передруковувалися статті з московської «Правды». Якщо протягом чотирьох тижнів про одне й те саме питання було написано багато статей, то воно вважалося важливим: це означало, що певну точку зору підтримували й надавали їй великої ваги. Одна-єдина стаття про певне питання означала, що це питання на той час не вважалося високопріоритетним.
На відміну від періоду радянсько-нацистської співпраці, упродовж періоду з січня 1937 р. до вересня 1939 р. радянська російська преса присвячувала полякам, фінам і румунам небагато уваги. По суті, жодна стаття не вказувала на те, що редактори знали про наміри поглинути території, на яких жили ці народи. Хоча провідні члени партії час від часу обговорювали такі плани, однак не вживалося заходів, спрямованих на формування громадської думки про необхідність приєднання цих земель 40. Наприкінці 1930-х років редактори головних радянських періодичних видань сприймали Центральну і Східну Європу як частину Заходу. У принагідних статтях цей регіон визначався як «західний». Чеські й польські газети цитувалися в оглядах західної преси; літературу цих країн називали західною. Наприклад, 5 травня 1938 р. у статті М. Пожарського «Советская литература на Западе», надрукованій у «Литературной газете», цитувалися переклади радянських письменників польською й чеською, а також англійською, французькою й німецькою мовами. Пожарський стверджував, що Німеччина посідала перше місце серед західноєвропейських країн за кількістю перекладів радянських авторів, Чехословаччина й Польща були на другому місці, а Франція — на третьому.
На перший погляд, партійні публікації не «передбачали» союзу з Гітлером, і друкувалися статті, ворожі до німців. Проте та дивовижна наполегливість, з якою вони повідомляли про передбачувані напади нацистської Німеччини на країни, які росіяни незабаром окупували, свідчать про інше. У січні 1939 р. журнал «Партийное строительство» мав розділ «Боротьба проти фашизму та війни», в якому йшлося про Німеччину. У міжнародному розділі цього журналу, котрий виходив щодва тижні, І. Вікторов скаржився, що «Румунія і Польща визначені як наступні жертви фашистської агресії…. Фашисти готуються до нападу на Румунію, Польщу та Литву» 41. 20 червня 1939 р. в «Литературной газете» і 1 серпня 1939 р. в «Ленинградской правде» були надруковані критичні вислови про Німеччину. Лише за декілька днів перед підписанням пакту з Німеччиною «Правда» ще писала про «утиски поляків у Німеччині» та «антипольську демонстрацію в Гданську (Данцигу)», «окуповану фашистами Чехословаччину» (20 серпня) та «продовження антипольської кампанії в Німеччині» (21 серпня). Упродовж сторіч росіяни в союзі з Німеччиною боролися за «колоніальну нагороду» у вигляді Польщі, Литви, Білорусії та України, і навряд чи в довгострокових радянських планах виключалася можливість укладення ще одного такого договору.