Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Однак до вторгнення Гітлера в Радянський Союз на поляків був відкритий сезон полювання. В окупованих містах і селах східної Польщі та західної Білорусії організовувалися збори «інтелігенції». Зрозуміло, що ці збори одноголосно підтримували радянську владу. Так було, зокрема, у Мінську та Білостоці (газета «Правда», 1 жовтня 1939 p.), Вільнюсі («Правда», 2 жовтня 1939 р.) та Слонімі («Правда», 26 вересня 1939 р.). У «Правде» від 9 жовтня повідомлялося, що 6500 представників інтелігенції, які в «панській Польщі» були безробітними, тепер одержали роботу в «білоруському» місті Вільнюсі. У цій статті стверджується, що «панська Польща придушувала білоруську культуру».
Такі самі почуття висловлюються й у вірші Михайла Ісаковського «На сході сонця», опублікованій у газеті «Правда» від 27 вересня 1939 р. Ісаковський, подібно до Маргарити Алігер і Валентина Катаева, у той час з особливою завзятістю таврував усе польське. Інші антипольські вірші Ісаковського були надруковані у «Правде» від 6 жовтня і 5 листопада 1939 р. 15 жовтня «Литературная газета» надрукувала рецензію на видану в дитячому видавництві «Детиздат» книжку під назвою «Брати» [ «Братья»], яка, схоже, була збіркою антипольських віршів для дітей. Швидкість, із якою цю книжку було опубліковано та рецензовано, свідчить про те, що принаймні частина матеріалу мусила бути підготовлена ще до радянського вторгнення, після якого на час виходу книжки минуло чотири тижні. За словами рецензента, книжка починається з опису розбирання солдатами Червоної Армії прикордонних знаків на польсько-радянському кордоні.
Крім того, Ісаковський постійно плутав російське з українським і білоруським. В опублікованому в «Правде» вірші «Цими днями» [ «В эти дни»] він пише про боротьбу з поляками на смерть і завважує, що жителі України та Білорусії були «простими російськими хлопцями» («простые русские ребята»), які любили свою російську батьківщину. Завдання Ісаковського полегшувалося неоднозначністю слова «русский» (що обговорювалося в першій главі цієї книжки). У цьому вірші білоруський селянин висловлює своє захоплення Червоною Армією і її дисциплінованим і строгим підходом до приватної власності в Західній Білорусії. Він звертається до Червоної Армії з такими словами: «Зі шляхтою ви на смерть воювали / а нам навіть не замутили води / Ні яблука ні разу не зірвали, / Не затоптали жодної грядки» 50. На жаль, ці слова виходять надто далеко за межі дозволеного поетичною фантазією. Повідомлення з містечок і сіл Західної Білорусії малюють зовсім іншу картину 51.
У вірші, опублікованому в «Правде» 10 жовтня 1939 p., Семен Кірсанов звинувачує, що в «панській Польщі… шляхтич, ксьондз і поліцейський змушували всіх працювати до повного виснаження». Подібні погляди Кірсанов опублікував також у «Правде» від 15 листопада 1939 р. Крім того, 23 липня 1940 р. у «Правде» було надруковано його вірша з описом того, як Латвія, Литва і Естонія добровільно приєдналися до Радянського Союзу — країни, яку поет порівняв з магнітом («страна-магнит»). А найсильнішим магнітом, каже Кірсанов, був сам Сталін — до нього нестримно тягне різні народи. «Старий світ стає трішечки меншим, тоді як ми приймаємо до себе радянські Естонію, Литву та Латвію», — запевнює Кірсанов. Ця фраза повторює слова В’ячеслава Молотова з уже згадуваної промови, в якій він хвалився, що старий світ має «трохи посунутися» («потесниться»), щоб уступити місця розширеному СРСР.
Олександр Твардовський, який у 1960-ті роки став однією з провідних фігур анти-сталінського табору, у роки дії пакту Сталіна — Гітлера писав зовсім інші речі. У «Правде» від 10 жовтня 1939 р. він опублікував вірша про напад Червоної Армії на Польщу: «Поляки тікають від солдатів Червоної Армії, від пісні вільних людей, від великої правди». 29 жовтня 1939 р. у «Правде» було надруковано ще одного вірша під назвою «Слово про землю» [ «Слово о земле»], в якій колективний оповідач висловлював свою ненависть до польських панів і називав польську владу «незаконною та проклятою» («неправая и проклятая власть»). Твардовський звинувачував, що «ми працювали на проклятих польських панів, / а тоді мусили просити в них про кусень хліба». Слово пан і похідні від нього вживаються в цьому короткому вірші сім разів, весь час як протиставлення «нам» або народові, який, неявно, складається з росіян, українців і білорусів. Використання у назві вірша слова «земля» (яке може означати ґрунт або територію) наштовхує на думку, що ця земля є виключно російською /білоруською /українською, хоча на цій багатоетнічній території жили і працювали також і поляки. Це слово має в російській мові різноманітні та позитивні конотації, отже, слова: «Ми зробили чесну справу… ми виступили за рідну землю» («На честное дело мы гили… Где видано, добрые люди / Своей чужаться земли») зміцнюють у читачів переконаність у тому, що росіяни чинили правильно, ведучи наступальну війну.