Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Але противники гнівно показували пальцями на бика, й незабаром весь амфітеатр наповнився оглушливим свистом.
Шпага увійшла криво і, пронизавши бикові шию, вистромилась кінчиком біля передньої ноги.
Глядачі вимахували руками й горлали. Яка ганьба! Цього собі не дозволить навіть найшмаркатіший новільєро!
Тварина посунула вперед хисткою ходою, важко погойдуючись із боку на бік. Було видно, яких страждань завдає їй криво вгороджена шпага. Це видовище зворушило всіх, і публіка, здавалось, ошаліла від гніву. Бідолашний бик! Добра, благородна тварина... Багато глядачів аж ревли від люті й перехилялись через бар’єр, ніби збиралися кинутись сторчголов на арену. Мерзотник! Сучий син! Знущатися з тварини, якої він не вартий!.. Люди кричали, співчуваючи стражданням бика, наче то не вони заплатили якраз за те, щоб подивитись на його смерть.
Приголомшений невдачею, Гальярдо низько похилив голову під зливою лайки й погроз. «Будь проклята моя доля!..» Сьогодні він кинувся на бика, як за кращих своїх часів, спромігшись подолати нервовий страх, що змушував його відвертатися, ніби він не міг бачити, як насувається на нього грізний звір. Але гостре відчуття небезпеки й бажання якомога раніше вискочити з-під рогів і цього разу призвело до того, що він закінчив свій випад таким невправним і ганебним ударом.
В рядах кипіли палкі суперечки. «Таж він нічого не вміє. Відвертає обличчя. Ні, він уже нікуди не годиться». А прихильники Гальярдо з не меншим запалом виправдовували свого кумира. «Таке може з кожним статися. Йому просто не пощастило. Головне — точний і вправний удар, а це він уміє».
Кульгаючи й хитаючись від болю, бик пробіг кілька кроків під обурений рев публіки і став, щоб не роз’ятрювати свої муки.
Гальярдо взяв іншу шпагу й підійшов до тварини.
Публіка вгадала намір матадора. Він збирається добити бика ударом у голову: це єдине, що лишається після його підлого злочину. Вістрям шпаги матадор став намацувати між рогами чутливе місце, водночас махаючи мулетою, щоб роздражнена червоним клаптем тварина пригнула голову до землі. Але тільки-но Гальярдо натиснув на руків’я, як бик труснув головою від болю і шпага відлетіла вбік.
— Раз! — насмішкуватим хором вигукнула юрба.
Матадор підібрав зброю і повторив спробу. Бик знов здригнувся всім тілом.
— Два! — глузливо проспівали в рядах.
Матадор натиснув на шпагу втретє і знову марно. Бик лише заревів від болю.
— Три!..
Але тепер до глузувань додалися обурені вигуки та свистки. Чи збирається він кінчати, цей горе-матадор?
Нарешті Гальярдо пощастило намацати кінчиком шпаги те місце, де починається спинний мозок. Вражений у життєвий центр, бик упав як підкошений, задерши ноги.
Матадор обтер з обличчя піт і, важко дихаючи, повільно рушив до президентської ложі. Нарешті він спекався клятущої скотини. Йому вже стало здаватись, що цьому кінця не буде. Публіка проводжала його тюканням або зневажливою мовчанкою. Ніхто не аплодував. Гальярдо привітав президента серед байдужої тиші і квапливо сховався за бар’єром, наче присоромлений школяр. Поки Гарабато подавав йому склянку води, матадор поглянув на ложі й зустрівся поглядом з очима доньї Соль. Що подумає про нього ця жінка! Як вона, мабуть, сміялася разом зі своїм другом, коли публіка обкладала його лайкою!.. І чого тій дамі заманулося прийти на цю клятущу кориду!..
Він залишився стояти між бар’єрами, намагаючись хоч трохи перепочити, перш ніж випустять другого призначеного для нього бика. Після біганини по арені боліла нога. Так, він уже не той, тепер це ясно. Ні до чого його вихваляння та твердий намір підходити до бика ближче. Ноги втратили колишню легкість і силу, ослабла права рука, що раніше не знала страху й поривалася вперед, влучно вгороджуючи шпагу в загривок звіра. Тепер він весь мимоволі зіщулювався, скоряючись тупому інстинкту, як ті полохливі тварини, що сподіваються уникнути небезпеки, скулюючись і заплющуючи очі.
Давній забобонний страх — грізний і неподоланний — знову пойняв усе його єство.
«Мені не щастить, — думав Гальярдо. — Серцем чую, що п’ятий бик настромить мене на роги... Настромить і нікуди від цього не дінешся!»
Одначе коли п’ятий бик вибіг на арену, перше, що він побачив, був плащ Гальярдо. Який звірюга! Зовсім не схожий на того, що він вибрав учора ввечері. Мабуть, биків випускають не в тому порядку, який намітили. Страшне передчуття не відпускало тореро. «Не щастить!.. Від цих рогів я не врятуюся. Сьогодні мене винесуть з арени ногами вперед...»