Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Василь Стус: життя як творчість
Василь Стус: життя як творчість - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Василь Стус: життя як творчість

Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:

Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета — Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
1 ... 123 124 125 126 127 128 129 130 131 ... 204
Перейти на страницу:

Не маючи найменшої надії на публікацію «Веселого цвинтаря», поет вільно експериментує з формою, зміщує й змішує стилі, нагромаджує образи й вибухає лірикою сюру («Марко Безсмертний», «Вертання»).

Дванадцять примірників збірки[546], якою, судячи з зізнання Василеві Захарченку, поет був не надто задоволений — «щось ніби не те, що малося б вийти»[547], — ніби фіксували вільне ширяння автора видноколами маразмуючої сучасности, в якій деформовані лінії доль є ніби ілюстраціями незнайдених усвідомлень самого сенсу людського життя.

Книжка є ще й вільним експериментом із формою: традиційна строфіка «На Лисій горі…» сусідує з вільною від рим поетичною ніби п'єсою «Ця п'єса почалася вже давно…» та цілком авангардним «Вперіодрозгорнутогобудівни…».

Втім, формальні пошуки — другорядні. Надзавдання — відтворити дух доби. Звідси — певна епічність окремих віршів, занижена нагромадженням сюрреалістичних ситуацій, де максимально проявляється самотність, беззахисність і абсурд життя людини, давно позбавленої й «інтимного» простору, і власних думок, і бодай якихось сподівань на краще («Вертеп», «Ось вам сонце…», «Я йшов за труною товариша…» та інші). Трагіка переростає в абсурд.

Щоправда, у віршах «Ярій душе, ярій, а не ридай…» та «Колеса глухо стукотять…», присвячених пам'яті А. Горської та М. Зерова, висока трагіка утримується постатями з того берега Стікса, але навіть смерть вже не здатна протистояти чорному вертепу світової безголовости:

Колеса глухо стукотять, мов хвиля об паром, стрічай, товаришу Хароне, з лихом, і з добром. Колеса б'ють, колеса б'ють кудись торують путь, Уже. Додому не вернуть, додому — не вернуть. Колеса глухо стукотять, колеса стукотять в христа, в вождя, в усіх божат і в мать і в перемать. Москва, гора Ведмежа, Кем і Попів-острів — шлях за ґратами, за вартами, розбухлий на сльозах. І знову Вятка, Котлас, Усть- Вим. Далі — до Чиб'ю, рад-соц-конц-таборів союз, котрий Господь забув, Диявол теж забув. Тепер тут править інший бог: марксист, расист і людожер — один — за трьох. Москва — Чиб'ю, Москва — Чиб'ю, печорський концентрак споруджує нову добу на крові і кістках[548].

Так пам'ять про трагіку минулого у контексті «Веселого цвинтаря» виявляється найстрашнішим злочином. І щоб запобігти цьому, кожного виявленого самітника піддають прискіпливому промацуванню душі: чи ж не надто далеко відійшов від визначеного кимось шляху?

Стус дуже гостро реаґує на ці доскіпливі погляди-лапання живої душі брудними руками: «Сто дзеркал спрямовано на мене, / в самоту мою і німоту»[549]. Проте лише минуле зберігає свою чистоту, і саме в давно забутому він дошукується справжности. Звідси проростають паростки глибоко філософської лірики «Палімпсестів», які можна було помітити ще в збірці «Зимові дерева».

Поки ж про майбутнє краще не думати, бо там:

Зазираю в завтра — тьма і тьмуща тьма. І тьмуща тьма. І тьмуща тьма. Тільки чорна водь. І чорна пуща. А твого Святошина — нема. Ні сестри, ні матері, ні батька. Ні дружини. Синку, озовись. Поніміли друзі. Чорна гатка в теміні. Пітьмою — хоч залийсь. Лиш тремтить, як віра в спроневірі, копійчана свічка на столі та шугають люто по квартирі, ніби кажани, твої жалі. Шурхоти і шепоти і щеми — то твого спогадування дні хлюпотять під веслами триреми, що горить в антоновім огні. Все життя — неначе озирання у минулий вік. Через плече. Ні страху, ні болю, ні вагання перед смертю. А Господь рече: відшукай навпомац давню кладку, походи і виспокійся в нім, у забутім віці. Тепла згадка ще придасться на суді страшнім. 2 червня 1970 р.[550]

Це вже близько до пружної стилістики нібиапокрифічних «Палімпсестів», у яких присутнє й усвідомлення спотворених форм новоукраїнського патріотизму, що сформувався в умовах тотального антиукраїнського терору, і людина Всесвіту, яку від космополітизму стримує лише пекуче усвідомлення того, що «неможливо… для українця бути людиною, не бувши патріотом»[551].

вернуться

546

Єдиний примірник «Веселого цвинтаря», який не був вилучений співробітниками КДБ чи спалений наляканими власниками під час арештів 1972 р., зберіг доктор хімічних наук Генріх Дворко. За тим варіантом збірки й робилася першопублікація: Василь Стус. Веселий цвинтар: Поезії. — Варшава: Вид. аґентство Об'єднання українців у Польщі, 1990, 109 с.

вернуться

547

Лист до Василя Захарченка від 16.01.1971 р. //Там само. Том 6: кн. 2. — С. 69.

вернуться

548

Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 166—167.

вернуться

549

Там само. — С. 193.

вернуться

550

Там само. — С. 196, 410.

вернуться

551

Іван Дзюба. Свіча у кам'яній пітьмі // Василь Стус. Палімпсест: Вибране. — К.: Факт, 2003, С. 19.

1 ... 123 124 125 126 127 128 129 130 131 ... 204
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)