Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
Напевне «містер Лінкольн» трохи запізнився з відповіддю, бо преподобний Гарріген зробив ще щось з завернутою за спину рукою цього достойника. Той видав новий пронизливий, відчайдушний вереск.
— Я питався тебе: чи гарненько ти про це подумаєш?
— Так! Так! Так!
— Тоді сідай до своєї машини та їдь геть, і Бог благословить тебе і вбереже.
Гарріген відпустив «містера Лінкольна». Той позадкував від нього з вибалушеними очима і заліз до машини. За мить він уже їхав Другою авеню, і то швидко.
Гарріген повернувся до Каллагена й промовив:
— Католики попадуть до пекла, отче Дон. Ідолопоклонники, кожен з них без винятку, вони поклоняються культу Марії. А Папа! Краще мені навіть не починати про нього! А втім, знав я кілька непоганих хлопців католиків, і ти, я не маю в цьому сумнівів, належатимеш до них. Може, мені вдасться вимолити, щоб ти перемінив свою віру. Та й без того я здатен молитвами провести тебе крізь полум’я. — Він озирнувся на тротуар навпроти будівлі, котру тепер, схоже, називали «Хаммаршольд-Плаза». — Бачу я, моя паства розбрелася.
— Перепрошую за це, — сказав Каллаген.
Гарріген знизав плечима.
— Та що там, люди не дуже приходять до Ісуса влітку, — промовив він по-діловому. — Вони лише трохи задивляться на мою вітрину, а потім повертаються до своєї гріховності. От зима — то час для серйозного хрестового походу… Треба лише напнути якусь халабуду, де холодного вечора зможеш нагодувати їх гарячим супом і гарячою проповіддю. — Він поглянув на Каллаганові ступні. — Здається, ти загубив одну сандалію, мій друже-папіст.
Знову пролунав автомобільний сигнал, їх об’їхало якесь чудернацьке таксі — Каллагенові ця машина здалася якоюсь оновленою версією старого мікроавтобуса «фольксваген» — та ще й пасажир звідти щось їм прокричав. Навряд чи привітання з днем народження.
— Отже, якщо ми не заберемося з-посеред вулиці, самої віри може не стачити, аби вберегти нас.
ЧОТИРИ
— З ним все гаразд, — сказав Джейк, опускаючи Юка на тротуар. — Мене перемкнуло, правда? Я вибачаюсь.
— Цілком зрозуміло, — заспокоїв його преподобний Гарріген. — Який цікавий собака! Я ніколи в житті не бачив чогось схожого на нього, слава Ісусові! — І він нахилився до Юка.
— Це мішана порода, — напружився Джейк. — Він не любить незнайомих.
Юк продемонстрував, як він їх не любить, як не довіряє незнайомцям, витягнувши голову назустріч руці Гаррігена й притиснувши вуха, щоб його зручніше було гладити. А ще й вишкірився до проповідника, ніби вони з ним були старі добрі друзі. Тим часом Каллаген роззирався навкруги. Це був Нью-Йорк, а в Нью-Йорку люди мають звичку займатися власними справами і не лізти до чужих, проте Джейка все ж таки бачили зі зброєю. Каллаген не міг знати, скільки людей його бачили, але знав, що й одного буде достатньо, якщо той заявить, можливо, й тому ж офіцерові Бензику, котрого згадував Гарріген, і тим самим створить їм неприємності тоді, коли вони їх найменше потребують.
Він подивився на Юка і подумав: «Зроби мені ласку, не промовляй нічого, гаразд? Джейку, може, вдасться видати тебе за якийсь новий гібрид коргі або бордер-коллі.[117] Але щойно ти почнеш балакати, все полетить коту під хвіст. Тож зроби мені ласку, помовч».
— Гарний хлопчик, — сказав Гарріген і після того, як Джейків друг якимсь чудом не відповів йому «Юк», випростався. — Я дещо маю для вас, отче Дон. Заждіть хвильку.
— Сер, нам справді треба…
— І для тебе, синку, в мене є дещо — хвалімо Ісуса, дорогого Господа нашого! Але спершу… це не займе й кількох секунд…
Гарріген побіг відчинити бокові дверцята свого незаконно припаркованого старого «доджа», зазирнув до фургона і почав ритися там.
Каллаген якийсь час чекав, але відчуття спливаючих секунд швидко стало нестерпним.
— Сер, вибачте нам, але…
— Осьо вони! — вигукнув Гарріген і позадкував від фургона, тримаючи на двох вставлених у задники пальцях правої руки пару поношених коричневих мокасинів. — Якщо в тебе розмір менший від дванадцятого, ми можемо наштовхати газет. Якщо більший, гадаю, тоді ти просто невезучий.
— Дванадцятий якраз мій, — відповів Каллаген, не забувши подякувати і заразом похвалити Бога. Найкомфортнішим для нього було взуття одинадцятого з половиною розміру, але ця пара теж годилася якнайкраще, тож він зі щирою вдячністю взув мокасини. — А тепер ми…
117
Породи невеликих на зріст кудлатих вівчарок, які вважаються чи не найрозумнішими з собак.