Чорний замок Ольшанський

— Ну, Холмс. І подумати, що я тоді над колодязем врятував йому життя. І, щиро кажучи, — це найгірша справа, яку я коли-небудь у житті зробив.

Це були вони, мої люди, моє коло, світ, в якому було не страшно, а легко жити. І навіть їхня балакучість в останні ці разом з ними хвилини була подарунком, бо ми звикли один до одного. Мовчали, вірніше, стиха гомоніли, тільки Сташка з Хилинським. І по тому, як вони раз у раз поглядали на мене, можна було здогадатися, про що йшла в них мова. Сташка була сумна й тиха і більше кивала головою у відповідь на слова сусіда.

— А Велінець — гуморист, — заливалася чомусь Тереза.

— Добрий собі гуморист, — бубнів Сідун, — це він з дівками гуморист. А тоді, в долині. У нього ж за зовнішньою кволістю сила. Та гнучка, як сталевий прут, стиснута, як пружина.

— Ти, пане Змогитель, дивно розумієш свої стосунки з людьми, — удавано сердився Щука. — Думаєш, чому стільком людям насолив, чого вони гиркають навіть на твою тінь?

— Це не гучні слова, — дуже серйозно і тихо сказав «ковбой». — Життя моє по-справжньому, а не з трибуни належить суспільству. І, доки я живу, — мій привілей робити для цього суспільства все, що в моїх силах. Подобається це декому чи ні. А я хочу для нього повністю вичерпати себе до моменту, коли помру.

— Прощайтеся, — сказав Хилинський, — час.

І був я обцілований всією громадою аж до останнього. І зрозумів я, що тримав себе весь час гордо і як належить. І це було добре, бо вони полюбили мене, а добитися такого, то була нелегка справа.

Усі мої сіли в машину. Всі інші дивилися на них, не дуже знаючи, що його сказати, як завжди, в останні секунди.