Піти й не повернутися
- Автор: Быков Василь Владимирович
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Микола Цівина
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Піти й не повернутися». Краткое содержание книги:
— Жінка ні при чому, запам'ятай, — сказав він умисне, не так для поліцая, як для Рибака: щоб той зрозумів, що треба казати на допитах. — Ми без неї залізли на хату.
— Будеш бабі байки розповідати! — закивав головою Стась і опустив гвинтівку. — Зачекай, Будила з тебе все витягне. З утробами вирве.
— Плювати ми хотіли на твого Будилу.
— Скоро поплюєш!
...
«Якого дідька він заводиться з ним?» — роздратовано думав Рибак, слухаючи злісну сварку Сотникова з поліцаєм.
Їх везли дорогою, якою вони зранку плентали до села, тільки тепер поле не здавалося таким довгим і сумовито-рівнинним, коник бадьоро перебирав ногами, постьобуючи по санях цупким волоссям хвоста. Рибак з прикрістю помітив, що вони їдуть швидко, і йому дуже хотілося уповільнити рух, відчувала його душа — це останні години на волі з її останньою можливістю втекти, більше такої не буде. Він проклинав себе за необачність, за те, що так безглуздо зліз на те горище, що не оминув за кілометр тієї крайньої хати — скільки йому вже було науки не пхатися в крайню хату, до якої завжди лізли й німці. Він не міг простити собі того, що вони так нерозважливо забрели в те злощасне село — краще б переднювали десь у чагарнику. Взагалі з самого початку цього завдання усе пішло не так, навкоси, коли вже марно було й сподіватися на вдалий кінець. Але того, що сталося, просто неможливо було передбачити.
Зрештою, все через Сотникова. Те невдоволення напарником, що весь час пробивалося в ньому і котре він зусиллям волі здебільшого тамував у собі, тепер уже затамувати було неможливо. Рибак уже чітко розумів, що коли б не Сотников, не його простуда, вони б напевне дійшли до лісу. В усякому разі, поліцаї не взяли б їх. У них були гвинтівки — можна було постояти за себе. Та коли тебе загнали на горище, а в хаті купа дітей, тоді вже з гвинтівкою не дуже розвернешся.
Рибак коротко вилаявся од прикрості, живо уявивши, як нетерпляче їх чекають у лісі, доїдаючи останні крихти з кишень. Певно, гадають, що вони женуть корову і тому так забарилися. Звісно, можна було б і корову… Ніколи ще він не підводив товаришів і не потрапляв у такий глухий кут сам, бо мав на плечах тверезу голову. Досі йому щастило.
Поки на його дорозі не з'явився Сотников. З Сотниковим він зійшовся випадково тиждень чи днів десять тому, коли, вирвавшись із Борковського лісу, загін переходив шосе. Тоді вони теж припізнилися, вийшли на дорогу вже на світанку й зіткнулися з німецькою колоною, що відразу почала їх переслідувати. Щоб відірватися від німців, командир лишив заслон: його, Сотникова і ще одного партизана?
— Гастиновича. Та чи довго можуть протриматися троє перед кількома десятками озброєних кулеметами німців? Дуже скоро вони почали відступати, відстрілюючись з гвинтівок: німці ж насідали, і Рибак подумав: кінець! Як на лихо, придорожній лісок закінчився, попереду лежало величезне голе поле, за яким лише кілометрів за два, не менше, темнів кучерявий сосняк; туди уже втягувалися рештки їхнього загону. Уціліти на тому полі під вогнем двох десятків німців було неможливо. І тоді Сотников кликнув: «Утікайте! Прикрию!»
Вони побігли удвох із Гастиновичем, кремезним, літнім партизаном із місцевих, — короткими перебіжками, раз у раз падаючи в сніг, а Сотников тим часом стріляв, і так влучно, що жоден із передніх німців не міг підняти голови. Певно, він там підстрелив ще кількох, поки вони удвох не добігли до купи каміння в полі, з якого теж відкрили вогонь по чагарнику.
Хвилин п'ять вони били туди з двох гвинтівок, даючи можливість одбігти Сотникову. Німці теж почали стріляти, та йому все ж удалося відірватися, добігти до їхньої купи, і тільки упав, знову погнав їх далі, за своїми. Добре, що патронів тоді було досить, Сотников одразу примусив залягти надто прудкого автоматника, що вискочив попереду інших і сіяв чергами по полю. І все-таки одна куля влучила Гастиновича. Перебігаючи, Рибак навіть і не помітив, коли той упав, та коли розпластався на снігу сам, ледь побачив Гастиновича коло гривки чорнобилю на межі. До нього зразу ж кинувся Сотников, підхопив гвинтівку вбитого і швидко наздогнав Рибака. Вони обоє лягли за пагорочком, тут уже було трохи безпечніше, можна було бігти далі, але Рибак раптом згадав, що в сумці Гастиновича лишився окрайчик хліба, який роздобув той учора в хуторі. Всі ті дні вони були зголоднілі й окрайчик Гастиновича так оволодів їхньою увагою, що Рибак, трохи повагавшись, поповз до убитого. Сотников посунувся вище й знову став обстрілювати німців, поки Рибак двічі не подолав якихось сто метрів, які відділяли їх од Гастиновича. Вони зразу ж розламали окрайчик пополам і, поки доганяли своїх, з'їли його.