Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Війська почали переходити на бік Марії — навіть команди кораблів, посланих заарештувати Марію, стали на її бік.
Бачачи таке, лорди покинули Джейн.
Всього лише на дев’ятий день свого правління королева Джейн зосталася одна-однісінька — якщо не рахувати її батька.
Прийшли солдати Марії, аби заарештувати Джейн.
«Зійди, дитя, з трону, тут тобі не місце», — заявили їй.
Джейн покірно залишила трон.
Колишня Мері, а тепер Марія Тюдор зійшла на трон під ім’ям Марії I.
Зігнорувала дев’ятиденне правління своєї кузини. І хоч її проголосили королевою 19 липня 1553 року, але початком свого правління вона вважала 10 липня, день смерті Едуарда. Виходило, що ніякої королеви Джейн, протягом бодай і дев’яти днів, не було.
Але Джейн була, її разом з двома фрейлінами взяли під варту. Також були заарештовані її чоловік, батько і герцог Нортумберлендський.
Його стратили 22 серпня 1553 року.
Чоловік Джейн, з яким вона встигла прожити лише два місяці, опинився в похмурому підземеллі в’язниці (вся його провина полягала в тому, що він був чоловіком Джейн — протягом двох місяців), де днями вирізував на стіні ім’я своєї коханої дружини, готуючись разом з нею зійти на плаху, — він любив юну королеву.
Перед вікнами темниці, до якої було запроторено Джейн, Марія веліла поставити плаху, де щодня на очах у нещасної Джейн відрубували голови.
У тім числі відрубили голову й Гліфорду Дадлі, чоловікові Джейн.
І невдовзі леді Джейн, вчорашню королеву, нарядили у все чорне і повели до тієї плахи. Її фрейліни плакали і падали, не в змозі йти.
Джейн легко піднялася на ешафот і тихо звернулася до юрби, тримаючи в руках молитовник:
— Добрі люди, я прийшла сюди вмерти... Урочисто свідчу: я не винна перед Богом. А тепер, добрі люди, в останні хвилини мого життя не залишіть мене своїми молитвами.
Ставши на коліна, вона прочитала псалом, зняла вуаль, розстебнула комір плаття, аби оголити шию, і сама собі зав’язала очі білою хусткою...
Кат припав до її ніг, благаючи жертву простити його за те, що він зобов’язаний нині зробити. Джейн як могла втішала його, а потім голосно мовила:
— Прошу вас, кінчайте скоріше!
Опустила голову на плаху і звернулася до неба, у якому в ту мить так ясно засяяло сонце, виглянувши з-за похмурих хмар:
— Господи, до рук Твоїх передаю дух мій!..
У світлі ранкового сяючого сонця блиснула сокира й піднялася вже червоною, а в корито біля плахи покотилася голівка юної королеви... Народ ахнув і завмер.
— Молімося, люди добрі! — хтось крикнув на площі, і вся площа почала тихо молитися, аби Господь прийняв душу убієнної раби Божої Джейн...
А побула вона королевою усього лише дев’ять днів.
Марія I, жорстока й свавільна, правитиме п’ять років і встигне заслужити прізвисько Кривава.
Марина Мнішек побуде російською царицею, законно коронованою, теж дев’ять днів. А потім їй теж випаде арешт і загибель у Коломенському кремлі.
Але ті дев’ять днів її царювання і водночас дев’ять днів її весілля з царем Дмитрієм Івановичем були всуціль веселими.
Просто-таки розвеселими!
А потім...
Потім...
Якось уже так повелося, що коли жінка, наприклад, зраджує свого чоловіка (явище не таке вже й поодиноке в роду хомо сапієнса), причому робить це майже відкрито, навіть особливо не криючись, то муж її законний чомусь дізнається про те, як правило, останнім.
Уже всі сусіди та знайомі знають, а чоловік усе ще перебуває в благодушному незнанні. Себто хлопає вухами, благовірний.
І нарешті дізнається тоді (Як? Коли? Та не може цього бути! Я ж їй так довіряв!!!), коли практично вже не можна нічого змінити. І тим більше покращити ситуацію чи переграти її на краще.
Так сталося і з царем Дмитрієм Івановичем, тоді, у травні 1606 року, під час розвеселих гульок з нагоди вдалого весілля, — тільки з тією різницею, що зрадила його не дружина. Але про ту зраду він дізнається практично останнім, за мить до власної загибелі...
Царське весілля після 8 травня, коли Дмитрій і Марина були урочисто повінчані (Марина ще й коронована на царицю російську — подвійна причина для веселощів), тривало ще цілих дев’ять днів. Аж до трагічного 17 травня, коли вже й справді нічого неможливо було змінити. Зрада була організована на найвищому рівні і майстерно проведена — очевидно, за неї взялися досвідчені в цьому ремеслі люди.
Урочистості з нагоди царського весілля котилися, як по добре второваній дорозі — гучно, гамірно, весело, від усієї широкої руської душі. День за днем тривали бучні гульки, багатолюдні учти на найвищому рівні, бенкети, вишукане частування. Щедрі столи (море яств і хмільного зілля), за якими возсідали доброзичливі до молодих співтрапезники, і ті бенкетарі, радуючись дармовим пригощанням, — від душі пили та їли і славили, славили, славили — аж-аж! — царя й царицю з такою визначною подією у їхньому молодому житті. І так з ранку й до вечора, з ранку й до вечора — цілих-цілих дев’ять днів та вечорів (іноді гульки затягувалися й за північ!).