Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Цар був веселун (весела, життєрадісна людина, яка вміє і любить веселитися), а цариця — веселуха (весела, життєрадісна людина, яка вміє і любить веселитися) — до пари мужу свому.
Веселощам у кремлівських палатах не було краю (як здавалося, їм не було й початку, адже вони тривали й тривали, взявши чи не в суцільну облогу державний Кремль).
Та й що таке веселощі — стан внутрішнього задоволення, радісного настрою, безтурботності, коли море по коліна, схильності до розваг, жартів, співання пісень, танців і таке інше...
Веселилися, пили веселуху, як здавна на Русі називають розвеселе зілля, і здавалося, що кінця веселощам і радощам тим не буде й не може бути — недарма ж воно, весілля, звалося царським! Гуляти — так гуляти. Широка руська натура вміє гульнути!
А втім, на якийсь там день — п’ятий-сьомий — це вже було не весілля, а швидше (тільки молоді про те ще не здогадувалися) тризна по весіллю, такий собі бенкет під час чуми. Поминальна, зрештою, учта — те, що й поминки, одне із значень слова «тризна». Або ще — частина поховального обряду. І перетворилося те весілля на тризну якось непомітно, ніби між іншим. І всі те вже побачили, крім хіба що молодих...
Важко й нині збагнути (історики не перестають дивуватися та висовувати про своє дивування безконечні версії, що так нічого й не пояснюють, бо таке й пояснити неможливо) — чому в той непростий час цар Дмитрій затіяв у Кремлі багатоденні гульки-застілля, коли втрачався лік дням і ночам? Міг би його величність гуляти й довше, якби не настало трагічне для нього 17 травня. Чому, коли вже всі у Москві — майже всі — знали про бунт, що посилено готувався, а цар Дмитрій того ні сном ні духом... Дізнається, як і у випадку, коли мужа зраджує жона, останнім. Тоді, коли вже нічого для порятунку не можна було зробити, а доводилося брати ноги в руки, щоб тікати з Кремля... Чим закінчилася та втеча — відомо.
На тих безконечних гульках, горді, що цариця московська — їхня, — бенкетували й гості, ті поляки, які прибули до Москви у почтах Марини Мнішек та воєводи Юрія Мнішека, і гуляли як напропале.
Про те, що визріває зрада — підступна, кривава, безпощадна і вельми численна, войовнича і жорстока, знали на той час, як уже мовилося, всі, крім головного призвідця тих бенкетів, Дмитрія Івановича, який на той час уже проголосив себе навіть імператором, але з головою пірнув у ті гульбища, нічого з-за них не бачив і нічого не чув. Не глухий же він, не сліпий, не якийсь там безпомічний та безвладний. Був певним, що в царстві-государстві його шанували порядок, мир і вірність йому як цареві, що всі тільки тим і зайняті, що радіють та веселяться з нагоди царського весілля та коронації полячки на російську царицю. (Чи, може, цар не хотів показати своїм польським друзям слабкість свого правління, що під ним уже хитається трон? Але тоді він — самовбивця.)
Важко це збагнути і хоч якось пояснити, коли всі знали, що день у день готується в Кремлі й поза Кремлем державний, по суті, переворот, що вона, змова, вже визріла, як гігантський гнійник, змовники вже й не приховували своїх намірів, готуючись до штурму Кремля, а цар гуляв... День у день, день у день — аж цілих-цілих дев’ять днів. Гуляв би й довше, та змовникам набридло чекати, коли ж він нарешті нагуляється. Та й ситуація була сприятливою — напасти на нього під час гульбищ. Хмільних і розвеселих.
Цар з царицею гуляли дев’ять днів.
Ті дев’ять днів, коли ще можна було щось зробити на власне врятування.
Отож, царське весілля тривало дев’ять днів...
ДЕНЬ ДРУГИЙ — 9 ТРАВНЯ
9 травня 1606 року припало на великий православний церковний празник — Николи весняного, і в день той весільні урочистості й гульки були визнані московитами як блюзнірство. Відверте нехтування прадідівськими законами та звичаями.
З давніх-давен Русь відзначала два Николи (Миколи): весняного — 9 травня, коли, власне, й починалася весна-красна, і зимного, 19 грудня. Перший Никола-Микола вважався трав’яним (поговірка була: прийшов би Никола, а тепло буде. До Николи кріпись, хоч і перервись, а з Николою живи — не тужи), другий — морозяним; один приходив на Русь із травою, а другий із зимою. На Русі споконвіку, ще з пра-праслов’янських часів, рік ділили на дві частини: зиму і літо. Або на зимове і літнє сонцестояння — Коляда і Купала. Тому в давніх казках із зимою бореться не весна, а літо — гарна, між іншим, молода дівчина.