Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
За народною фенологією, весна починалася тоді, коли пташка-вівсянка засвище свою пісеньку: «Кидай сани — бери віз!», а щука-риба хвостом лід почне розбивати. Якщо рання весна починалася у квітні, то власне весна — 9—10 травня — якраз на Николу весняного. Цього дня і славили Николу весняного. Інші заходи в цей день, та ще веселі, пов’язанні з гульками, не схвалювалися. Заодно це було й свято конюхів, адже цього дня у Московії виводили коней на зелену молоду траву. Казали: Никола весняний коней відгодує, а осінній — у двір зажене. Тому православне населення цього дня замовляло благосні молебні з водосвяттям. А ще вважалося великою милістю Божою, якщо припускався весняний дощик.
І Боже борони влаштовувати цього дня весілля!
Це знали навіть іноземці.
«Цього дня, — свідчив голландець Ісаак Масса, — ні за що в світі не можна було грати весілля!»
Згодом в одній з історичних пісень — «Григорій Отреп’єв» — дорікнуть цареві Дмитрію:
(Виходить, того дня такий празник великий був, що православним на Русі навіть заборонялося ходити в лазню!)
Але Дмитрій Іванович (чи не знав про те, а його ніхто не застеріг, чи на православний празник безпечно рукою махнув, вважаючи, що оскільки він цар-государ, то йому все дозволено?) таки затіяв весільні гульки.
Сучасник тих подій німець Конрад Буссов, автор «Московської хроніки», з жалем згадуватиме про той катастрофічний промах царя Дмитрія, який нехтуванням великого празника сам собі виніс вирок і значно цим допоміг змовникам успішно здійснити задумане:
«Ці весільні дні були проведені в розкоші і веселощах, в бенкетах і трапезах, із співанням і танцями. Тут були не тільки усякі музичні інструменти, які тільки можна придумати, але також і чудовий хор із 32 голосів, якого тільки може побажати владика. Дмитрій виписав його із Польщі».
9 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, ДРУГИЙ ДЕНЬ ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ (Продовження)
День той веселий (другий день царського весілля) почався із суперечки, що їх пізніше сперечальники делікатно назвуть дебатами.
Але то була навіть не спірка, а — справжні чвари, викликані непомірним гонором пана посла Речі Посполитої Міколаєм Олесницьким.
А почалося все — не рано й не пізно того дня. Запрошені на застільні урочистості чекали, доки цар і цариця гарно виспляться, — у молодих відомо, які ночі, та ще на другий день після весілля, подружжя лише під ранок поснуло, надолужуючи прогаяне вночі, а гості чекали, доброзичливо переморгуючись. Мовляв, знаємо, самі колись були молодими і були в нас шлюбні ночі!
Урочистості почалися хоч дещо й пізнувато, але мовби мирно й ладком.
Цар і цариця з’явилися трохи стомлені нічкою любові, але в доброму гуморі, задоволені життям, а нічкою щонайперше, і тільки солодко мружились, все ще перебуваючи в полоні нічної любові. Неспішно всілися на своїх тронах (у цариці трон був трішки меншим за трон її мужа-царя) і, посміхаючись, привітали своїх гостей.
Якщо поруч із царем сіли, як їм і було положено за рангом, ринда і мечник, то біля цариці — родичі її матері — жона хорунжого Сигізмунда Тарло і племінниця Марини Юріївни, княгиня Анна Сангушко з литовського роду князів Коширських, — вона приїхала в Москву зі своїм вітчимом Станіславом Мнішеком, який теж усівся поближче до цариці, — знай наших! Також на обіді були присутні члени Боярської думи, що їх поляки називали «сенаторами московськими», чимало високопоставлених царських слуг, родичі й друзі воєводи Мнішека, який за столом почувався чи не головним. Ще б пак! Батько цариці, тесть царя, було від чого запишатися!
На столи виставили різне коштовне начиння, золотий посуд, почали носити різноманітні яства й напої, залунала музика — можна було починати урочистий обід. Цар Дмитрій лагідно переглянувся з царицею (вона була хоч і втомленою після бурхливо проведеної ночі, але щаслива), посміхнувся їй і приготувався мовити слово зі свого трону.
Але тут і почалося...
Власне, почав посол Речі Посполитої, не в міру гоноровитий себелюбець пан Олесницький.