Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Але «медовий місяць» у стосунках між радянською владою та місцевими українцями тривав недовго. Ніколи не будучи прихильниками організованої релігії, інституційної основи української самосвідомості в Польській республіці, нові господарі життя конфіскували землі греко-католицької церкви та спробували обмежити роль традиційних церков (і православної, і греко-католицької) у суспільному житті. Більш дивним було ставлення радянської влади до рядових членів Комуністичної партії Західної України, які часто підозрювалися у націоналізмі та зрештою стали мішенню радянської таємної поліції. Та сама підозра невдовзі впала на українські кадри, яких визволителі-окупанти «висунули» на керівні посади в місцевому самоврядуванні та освіті.
1940 року окупаційна влада розпочала масові арешти та депортації місцевого населення на Далекий Схід, до Сибіру та Центральної Азії. Колишні польські урядовці та співробітники поліції, члени польських політичних партій, а також військові колоністи, які потрапили до регіону в міжвоєнний період, очолили список «ворогів народу». У лютому 1940 року Наркомат внутрішніх справ (НКВС), сталінська таємна поліція, здійснив першу депортацію приблизно 140 тисяч поляків. Майже 5 тисяч депортованих ніколи не дісталися місця призначення, загинувши від холоду, хвороб та недоїдання в дорозі. У цілому за період між осінню 1939 і червнем 1941 року, коли Німеччина напала на СРСР, радянська таємна поліція депортувала з України близько 1,25 мільйона осіб. НКВС також полював на членів ОУН, чиї лідери, у тому числі Степан Бандера, втекли до контрольованої німцями частини Польщі. Сталін бачив у них виразну й явну загрозу своєму режиму.
Падіння Парижа перед наступаючими німецькими військами в травні 1940 року заскочило Сталіна зненацька і змусило думати, що Гітлер невдовзі розвернеться на схід, щоб напасти на Радянський Союз. Режим повинен був зміцнити свій контроль над новопридбаними землями та прибрати звідти потенційну «п’яту колону». Також Сталін вирішив окупувати всі частини Східної Європи, віднесені до його сфери впливу за пактом Молотова-Ріббентропа. До них належали Прибалтійські держави — Естонія, Латвія та Литва й частина Румунії, до якої входили Бессарабія та Буковина. Радянське керівництво приєднало південну Бессарабію та Північну Буковину, населені здебільшого українцями, до Радянської України в серпні 1940 року. Там радянська влада провела таку ж політику, що й раніше в Галичині та на Волині: націоналізацію землі, просування місцевих нерумунських кадрів та українізацію установ. Відтак пішли масові арешти й депортації.
Сталін готувався до нападу свого союзника Адольфа Гітлера. Він розраховував, що це відбудеться 1942 року, однак це сталося на рік раніше, заскочивши Сталіна зненацька. Гітлеру якомога швидше потрібні були радянські ресурси, у тому числі українська пшениця й вугілля, тим паче що він ще був у стані війни з Британією, а за британським левом, загнаним у кут на власних островах, вимальовувалися набагато більші Сполучені Штати — найбільш потужна економіка у світі. Гітлер напав на СРСР усупереч застереженням багатьох провідних економістів Рейху, які стверджували, що вторгнення не розв’яже жодної з проблем Німеччини та стане тягарем для її економіки. Але військове керівництво віддавало перевагу війні з Радами перед війною із Заходом, і Гітлер був радий виконати прохання генералітету.
У грудні 1940 року він підписав директиву, що наказувала розпочати підготовку до війни з Радянським Союзом. Операція мала кодову назву «Барбаросса» на честь німецького короля та імператора Священної Римської імперії, який очолював Третій хрестовий похід. Він потонув, намагаючись переплисти річку у важких обладунках, замість того щоб використати міст, як це зробило його військо. Звичайно, це була погана прикмета, але в той час ніхто не звернув уваги на цей історичний символізм. Як і Барбаросса до нього, Гітлер був готовий брати на себе ризики та ухвалювати нестандартні рішення. Автори плану прагнули перемогти Радянський Союз й витіснити його війська за Волгу протягом кампанії, що триватиме не більш як три місяці. Гітлер хотів, щоб його війська спочатку захопили Ленінград, потім донбаські поклади вугілля, а тоді вже брали Москву. Вермахт відправив німецьких солдатів на фронт, не забезпечивши їх зимовим одягом. Це виявилося помилкою, хоча й мало короткочасні переваги, бо ввело в оману Сталіна, який відмовлявся вірити, що німці нападуть без підготовки до зимової кампанії, і був захоплений зненацька, коли це сталося.