Перстень Борджіа

Замордували й скинули в каналізацію Бегідже–ікбалу, третю султанову дружину, винну в народженні сина; а сам син спокутував гріх свого існування, загинувши під ногами вояків. "Оргія нищення, плюндрування і вбивств розтяглася до самого ранку, коли води Босфора й Золотого Рогу почервоніли від крові, а небо стало блакитним і чистим, бо шуліки, налякані полум’ям пожеж (востаннє таке було під час бурхливого святкування присвоєння Петрові титулу Знання Його Величності), розлетілися.

Ібрагім–ага, recte[44] Франта Ажзавтрадодому, додамо тут для повноти всієї картини, діставшись до Ізміру й побачивши, що туди його вислали даремно, бо ніякого бунту, тим більше бунту мандрівних дервішів, там немає, вчасно зорієнтувався, куди тягне вітер, і зник у невідомому напрямку.

Через день, коли в Стамбулі знову запанували лад і спокій, представники тимчасового уряду принца Мустафи здійснили візит, про який було домовлено заздалегідь, до посла французького короля пана д’Анкетіля. Вже за годину до початку візиту на круглій площі перед палацом посольства зібралися зі своїми оркестрами добірні чоти яничарів, спагіїв і бостанджіїв, озброєні задля такої нагоди старанно відполірованими палицями. Оркестри, змінюючись, вигравали жваві й веселі мелодії, військові сурмачі й барабанщики допомагали їм у цьому в міру своїх обмежених музичних здібностей, отож ґвалт, зчинений ними, був такий неймовірний, що навіть деренчали вікна палацу. Спагії на своїх конях трималися позаду, декоративно оздоблюючи протилежний бік площі. Ряди яничарів і бостанджіїв дотримувались дистанції, утворивши між собою вузьку вуличку, навсю довжину якої розгорнули червоний візерунчастий ана–толійський килим.

На цей килим у призначений час ступив під гуркіт бубонів новий генерал яничарів і наступник Франти Ажзавтрадодому Юсуф–ага, за ним канцлер скарбниці паша Абедін, ліворуч від нього шейх Решад, весь у білому, і врешті маленький, зім’ятий муфтій. Панове пройшли по анатолійському килиму жвавими кроками і вступили під браму палацу, яку перед ними відчинили двоє слуг посла у розкішних лівреях; сам посол, пан д’Анкетіль, чекав на них, стоячи посеред салону для офіційних прийомів.

Слово взяв паша Абедін, оскільки він єдиний з–посеред сановників знав французьку мову. Його промова звучала так:

— Ваша вельможність, як представники тимчасового уряду його світлості принца Мустафи ми маємо честь висловити щиру вдячність за слова співучасті, якими ваша вельможність зустріла звістку про несподівану загибель його величності Ахмеда Першого. Водночас дозвольте висловити урядові її величності французької королеви нашу щиру вдячність за те, що влада її величності королеви–ре–гентки та її виконавчі органи своїм енергійним втручанням знешкодили затятого ворога Турецької імперії, якого знає ваша вельможність під ім’ям П’єр Кюкан де Кюкан, і уможливили відновлення старих і бажаних порядків в цій країні.