Перстень Борджіа

Султан добре помітив безсоромну й дорогу елегантність своїх придворних, але через свою заляканість і небажання хвилюватися не сказав нічого. «Видно, — думав він, — що мій любий Абдулла відсутній надто довго. І де він, з біса, застряг. Але почекайте, мерзотники, коли він повернеться, я йому про все розкажу, і він вам задасть перцю».

За своїми плечима султан почув голос свого недоумкуватого брата Мустафи.

— «Погляньте, — сказав Мойсей людові своєму, — убийте грішників поміж собою, буде це ліпше для вас перед Творцем вашим, і він простить вам, бо він милосердний і жалісливий».

Засідання почалося читанням господарських звітів; які прислали управителі віддалених провінцій, і це читання приємно заколисувало сановників.

— А ось лист, — сказав читець, — писаний рукою французького посла в Стамбулі й адресований його величності. Якщо ваша величність дозволить, я передам цього листа тлумачеві.

Султан покрутив головою на знак згоди. Серед гарно одягнених придворних проскочила іскра хвилювання.

Читець подав папір тлумачеві; той, пробігши його очима, зблід і впав навколішки перед султаном.

— Милості! — проскімлив він.

— Якої милості, бовдуре? — розлютився султан. — Що там написано? Перекладай, бо накажу дати тобі двісті ударів по п’ятах.

Тлумач, тремтячи всім тілом, звівся на ноги, підняв листа, який був випав у нього з рук і почав перекладати непевним голосом:

— Французький посол висловлює його величності султанові Турецької імперії і всім членам уряду своє щире співчуття з приводу несподіваної смерті в Парижі першого радника його величності Абдулли–бея, який мав титул Знання Його Величності.

Запала цілковита тиша, яку лише за кілька хвилин порушив сам султан, що нерозбірливо заквилив, далі закричав на весь голос, переборюючи свою заляканість:

— Його вбито! Вони його вбили! Вони відібрали його в мене! Вони не стерпіли, що мене, Пана Двох Святих Міст, він надихав і я був щасливий від його присутності, його усмішки й думок, цікавіших і дотепніших за які я не чув скільки живу! Він, любий мій, покинув мене, бо ненавидів свого Гамбаріні більше, ніж любив мене, і вже не повернувся, як обіцяв, бо його вбили й назавжди замкнули його вуста. О, Аллах, могутнішого за тебе немає нікого, додай свого гніву до мого гніву і свого прокляття до мого прокляття, й допоможи мені помститися за мого Абдуллу помстою, про яку з жахом згадуватимуть іще тисячу років і яка не залишить каменя на камені в країні франків і жодної живої істоти в їхніх кривавих руїнах! Я зупиню течію їхніх рік порубаними тілами їхніх чоловіків, жінок і дітей! Я насиплю гори з їхніх черепів і кінцівок! Я розвалю їхні мечеті! Я заступлю світло сонця димом згарищ, які залишу по собі! Я розтопчу їхні поля копитами наших коней і оберну країну франків на пустелю! Отепер гяури дізнаються, що таке турецька навала!