Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
— Тому буде необхідно, — додав маразматичний великий візир, — перед початком цього походу присвятити якнайпильнішу увагу святові урді, аби воно було щонайпишнішим… щоб ворогів охопив великий жах іще перед початком війни.
Якщо отець Жозеф мав намір своїм листом розлютити султана і змусити його до нерозважних дій, то досі його задуми сповнювалися пречудово. Але після цього усе мало змінитися.
— Бачу, негідники, — вів далі султан, коли великий візир докінчив своє старече бурмотіння, — що ви довідалися про смерть мого Абдулли раніше за мене, тому й вирядилися, мов павичі, й обвішали себе коштовностями, які вже Давно мусили здати: цього я вам не подарую і не забуду. Не думайте, що зі смертю Абдулли зміниться щось у порядку, який він установив, і що ви знову будете жерти, як свині, бавитися з хлопчиками і красти в Аллаха час! Тепер я запроваджу таку дисципліну, що ви згадуватимете часи Абдулли як утрачений рай! Треба переглянути ваші прибутки і платні, знизити їх на одну десяту й повиганяти вас із палаців у казарми! А тепер складіть–но сюди свої коштовності.
І султан показав пальцем, куди придворні мали скласти свої дорогоцінності, але рука несподівано впала, і він похилився на свій диван, а над тілом з’явився його недоумкуватий брат Мустафа з великими, палаючими очима упиря на дрібненькому обличчі.
— Оце Аллахова відповідь на твої прокляття й блюзнірство, бо Він всемогутній, Він найсправедливіший, — скрикнув принц, ховаючи від поглядів придворних кинджал, якого він ззаду, прикульгавши до султана на своїх павучих ніжках, устромив йому в плечі. Придворні справді не бачили цього, чи, точніше кажучи, не помітили.
— Абдулла, — вів далі принц, — був християнин, так, я не помиляюсь, він був християнин, а проте купував зброю й готував війну проти християнського світу, себто він був зрадником і відступником, плямою на обличчі роду людського.
— Бак! — уперше того дня вигукнули чауші, яких досі стрімкий розвиток подій надто спантеличив, щоб вони могли здобутись не це єдине слово, яке їм дозволялось вимовити.
— А за чиї гроші готував Абдулла війну проти християнського бога Пантарая? — волав фальцетом недоумкуватий принц. — За ваші гроші!
— Бак! — закричали чауші.
— Він забирав ваші родинні коштовності і тяжко зароблені дукати, купуючи на них гармати, якими збирався вбивати побожних послідовників могутнього Пантарая, а мій брат, пришелепуватий легкодух, сприяв йому в цьому і навіть після його смерті збирався продовжувати його злочини.
— Бак! — знову загорлали чауші.
— Але нині Аллах, — провадив принц, — поклав край усім цим підлотам і збоченням, спаливши гарячим подихом свого гніву як Абдуллу, так і мого злочинного брата, і підніс до найвищої гідності мене, принца Мустафу; і я обіцяю й гарантую вам мир зі світом християнського бога Пантарая, а не криваву війну, за яку ви б мусили заплатити не лише земними багатствами, але й життям своїх синів. Але доки настане той мир і доки повернеться спокій на цю землю і в це місто, треба повбивати всіх зрадників, які підтримували інтриги Абдулли і які й тепер, коли він уже не живе, нахабно показали, на чиєму боці їхні симпатії. Вони прийшли на Раду, як він того забажав, одягнені в брудні лахи.
Почувши ці слова, вчений історик Гамді, квилячи зі страху, кинувся навтьоки, а разом з ним підхопився на свої жилаві, криві ніжки великий візир, побігли й ті чауші, що через свою необізнаність були в нужденному вбранні. Але далеко вони не втекли, бо головним входом до зали засідань вдерся гурт яничарів, озброєних, як за давніх добрих часів, традиційними палицями, з мужнім капітаном на чолі, який свого часу (ми це добре запам’ятали) отримав від Петра Куканя із Кукані такого удару по носі, що захлинувся власною кров’ю. Втікачів, які й не стямилися, почали гамселити палицями, тоді зігнали до тісного гурту й витягли на Подвір’я Блаженного Споглядання, де всіх, а в першу чергу Гамді–історика, настромили на палі, де вони вмирали поволі, проклинаючи Аллаха, людей і цілий світ.