Рукопис, знайдений у Сараґосі

Але це не має ніякого значення, любі мої учні; чим більше ми зустрічаємо перешкод, тим більшу здобудемо славу, долаючи їх. Тож будьмо відважними; настав нарешті час здійснити цю велику справу. Коли ми три рази свиснемо, ваші товариші, що лишилися по той бік муру, подадуть драбину, й ми тут же викрадемо достойного маркіза. Він має поздоровити себе з тим, що помер від такої рідкісної хвороби, а ще більше з тим, що потрапив до рук людей, які її розпізнали й означили відповідною назвою.

Через три дні ми знову сюди повернемося за одним знаменитим небіжчиком, який помер від… — але тсс… тихо… не слід говорити всього.

Коли доктор закінчив свій монолог, один з його учнів свиснув три рази, і я побачив, як через мур подали драбину. Потім обв’язали мотузками труп маркіза й перетягли його на другу сторону. Драбини позабирали, і привиди зникли. Коли я лишився сам, то почав щиро сміятися зі свого першого страху.

Тут я повинен вам розказати про особливий спосіб поховання умерлих, яким користуються в деяких іспанських і сицилійських монастирях. Найчастіше готують з такою метою невеличкі темні печери, куди, однак, штучно зробленими отворами легко доходить повітря. В них складають тіла, які прагнуть вберегти від розкладу; темнота захищає їх від хробацтва, а повітря висушує. Через шість місяці печеру відкривають. Якщо процедура вдалася, то монахи урочистою процесією ідуть сповістити про це родину. Потім одягають тіло в чернечу рясу й поміщають у підземелля, призначені якщо не для зовсім святих покійників, то принаймні для таких, яких вважають святими.

В таких монастирях похоронна процесія іде за гробом тільки до брами цвинтаря, а далі братія бере тіло й чинить з ним так, як наказують старші. Зазвичай тіло приносять увечері, протягом ночі старші радяться і лише на світанку приступають до дальших чинностей, бо багато тіл не можна висушити таким способом.

Капуцини хотіли засушити тіло маркіза Валорнеса і якраз мали цим зайнятися, коли привиди розігнали гробарів, які з’явилися лише на світанку, тихенько крадучись і тримаючись один за другого. Великий страх охопив їх, коли вони побачили, що тіло маркіза зникло. Вони вирішили, що це, без сумніву, диявол викрав його.

Незабаром збіглися всі монахи, озброєні кропилами; кропили, виганяли диявола й горлали що було сил. Щодо мене, то я вже падав від утоми, тому кинувся на солому й одразу заснув.

Наступного дня перша моя думка була про кару, яку мені готували, а друга — про те, як її уникнути. Вейрас і я настільки звикли закрадатися в спіжарню, що видирання на мури давалося нам надзвичайно легко. А ще ми вміли витягати з вікон ґрати й вставляти їх назад, не пошкоджуючи стін. Я витягнув ножа з кишені й вирвав цвях з віконної лутки; тим цвяхом я збирався розхитати один з прутів решітки. Працював я без відпочинку аж до полудня. Тоді відкрилося віконечко в дверях моєї в’язниці, і я пізнав лице послушника, який нам прислужував у спальні. Він подав мені шматок хліба і глечик води й запитав, чи не треба ще чогось. Я попросив його, аби він пішов до отця Санудо й сказав, що я прошу прислати мені постіль; бо цілком справедливо, аби мене було покарано, але не треба примушувати мене бабратися в бруді.