Рукопис, знайдений у Сараґосі

Було визнано, що я маю рацію, прислали мені те, чого я просив, і навіть додали якогось холодного м’яса, щоб я не охляв з голоду. Я обережно спробував довідатися чогось про Вейраса; виявилося, що він не був ув’язнений. Я із задоволенням переконався, що винних не шукали. Запитав, коли мене буде покарано. Послушник відповів, що не знає, але що звичайно дають три дні на роздуми. Більшого мені й не треба було, і я повністю заспокоївся.

Воду, яку мені принесли, я використав, щоб зволожити стіну, і праця моя посувалася швидко. На третій день решітку легко можна було вийняти. Тоді я подер на смуги ковдру й простирадла, сплів мотуз, який можна було вжити замість драбини, і чекав ночі, щоб утекти. У мене й справді вже не залишалося часу, бо послушник сповістив мені, що наступного дня мене судитиме хунта, яка складатиметься з театинців під головуванням члена святої інквізиції.

Під вечір знову принесли тіло, накрите чорним сукном зі сріблястою бахромою. Я здогадався, що це має бути той знаменитий небіжчик, про якого згадував Санґре Морено.

Як тільки настала ніч і в монастирі зробилося тихо, я вийняв решітку, прив’язав драбинку й уже мав спускатися, як на цвинтарному мурі з’явилися привиди. Це були, як ви можете здогадатися, учні доктора. Вони пішли просто до знаменитого небіжчика й підняли його, не чіпаючи при цьому сукна зі сріблястою бахромою. Як тільки вони пішли, я відчинив вікно й щасливо спустився. Потім я хотів сперти об мур перші ж ноші й перелізти на другий бік.

Я саме узявся до цього, коли почув, як відмикається цвинтарна брама. Тоді я швиденько втік на паперть, ліг на ноші й накрився сукном з бахромою, проте підняв один ріг, аби бачити, що діятиметься далі.