Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Активувавши Браму, Дейна Волш надіслала запит на проходження, хоч і не потребувала цього — але завжди так робила. Одержавши ствердну відповідь, вона ввійшла в оточений золотим контуром імлистий прямокутник і за мить опинилася в захаращеному книжками кабінеті. Приміщення освітлювала лише одна лампа зі старомодним абажуром, що стояла на письмовому столі. А за столом сидів чоловік, років на п’ятнадцять чи двадцять старший від Дейни. При її появі він підвівся.
— Добрий вечір, Алексе, — сказала вона.
— Добрий вечір, Дейно, — відповів їй Алекс Смирнов, Куратор наукових проектів. — Я чекав на тебе. Я знав, що ти прийдеш.
Розділ 30
Коли в кімнаті спалахнуло світло, це лише потурбувало міцний Стенів сон. А прокинувся він від того, що хтось став шарпати його за плече.
Стен ліниво розплющив очі й побачив схилені над ним обличчя Маріки та Аліси. Обидві дівчини були дуже схвильовані.
— Що сталося? — запитав він.
Маріка присіла на край ліжка і сплела пальці рук. Її обличчя було бліде, як від переляку, а погляд нервово бігав по кімнаті.
— Щойно телефонувала пані Волш.
— І що?
— Вона попередила, щоб після півночі в замку нікого не було. Зовсім нікого. Мовляв, це питання життя та смерті.
— Що ще?
— Більше нічого… майже нічого. Двічі повторила це — спершу батькові, потім мені, коли я взяла слухавку. Я намагалася з’ясувати, в чім річ, але вона лише сказала, що було вирішено повернутися до початкового плану. Оце і все. Мабуть, думала, що нам пояснить Кейт.
— І що це значить? — запитав Стен, прогнавши рештки сонливості.
— Гадаю, Послідовники збираються напасти на Норвік, щоб захопити мене. Може, й Алісу заразом. Я вже думала про це, коли дізналася, що Кейтовим завданням було знайти шлях до нашого світу. Вочевидь, після його з Джейн зникнення Послідовники не знайшли нових можливостей підібратися до нас, тому наважилися на крайній захід.
Аліса згідно кивнула:
— Напевно так і є. Боюсь, тут зіграло свою роль і моє рішення кинути навчання. Якби я залишалася в університеті, вони б, може, ще зачекали. Там була одна дівчина, ми з Марікою розповідали про неї панові Стоїчкову… коротше кажучи, Послідовники могли ще тішитись якимось сподіваннями приставити до мене нового шпигуна. А так…
— Це вже не має значення, — урвала її Маріка. — Що сталося, те сталося. І тепер ми мусимо якось виплутуватися.
Стен зробив був рух, щоб підвестися, але зупинився. Аліса зрозуміла його натяк і хутенько відвернулася від ліжка. Маріка ж відвертатися не стала, оскільки брат спав у білизні. Стен відкинув убік ковдру, сів поруч з сестрою і поспіхом почав одягатися. Годинник на шафці біля ліжка показував двадцять на сьому — певна річ, вечора.
— Часу до півночі вистачає, — сказав Стен, натягуючи штани. — Проте зволікати не варто.
— Атож, — погодилася Маріка. — Йдемо звідси негайно. Мого батька, мабуть, оселимо в тітки Зарени, вона відрекомендує його, як далекого родича, і подбає про нього, поки нас з Алісою не буде…
— Як це не буде? — здивувався Стен. — Ти ж сама сказала, що ми йдемо з Норвіка.
— Так, ідемо. Вірніше, розходимося. Ми з Алісою лишаємось тут, у світі МакКоїв. Здається, це вже вирішено… в принципі. А зібрати Раду, щоб провести формальне голосування, ми явно не встигнемо. Зараз викличемо пана Стоїчкова — і нехай він швиденько вирішує, чи надішле з нами Міятовича, чи супроводжуватиме нас сам. Особисто я згодна на обидва варіанти.
— Ти сама не уявляєш, які дурниці верзеш, — сказав Стен. — Це вже неможливо.
— І справді, — підтвердила Аліса, продовжуючи стояти обличчям до зашторених вікон. — Хіба не зрозуміло, що ми запізнилися? Якщо Послідовники готують уночі напад, то вже зараз тримають Норвік під пильним наглядом. Ми не зможемо непомітно прослизнути повз них.