Твори в 4-х томах. Том 3

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Ель Сордо прийняв бій на вершині високого горба. Цей горб не подобався йому; побачивши його, він подумав, що обрисами своїми він схожий на шанкер. Але Ель Сордо не мав вибору, він наглянув його ще здалеку і помчав до нього з важким ручним кулеметом за спиною на неосідланому коні, який летів щодуху; мішок із гранатами теліпавсь на одному боці, мішок із дисками на другому. Хоакін та Ігнасіо раз по раз зупинялися й стріляли, зупинялися й стріляли, щоб дати йому змогу дістатися до вершини й встановити кулемет.

Сніг тоді ще не розтанув, той самий сніг, що їх занапастив, і, коли в коня влучила куля і він, тяжко відсапуючись і заточуючись, намагався подолати останню крутизну, оббризкуючи сніг яскраво-червоним гарячим струменем, Сордо зіскочив, перекинув повід через плече й потяг коня нагору за собою. Він дерся так швидко, як тільки міг із двома важкими мішками на плечах, серед куль, що цокали об каміння, і, нарешті, взявши коня за гриву, пристрелив його швидко, вправно й обачно, точно вибравши місце, так, що кінь, упавши головою вперед, завалив розпадину між двома скелями. Сордо прилаштував кулемет на його спині й вистріляв два диски; кулемет торохкотів, порожні гільзи сипалися на сніг, розпечений ствол присмалив шерсть на шкурі, а Сордо все стріляв у всіх, хто з'являвся на схилі горба, щоб примусити їх залягти, і весь час по спині йому пробігав холод, бо він не знав, що діється позаду. Коли нарешті останній із його п'ятьох людей видерся на вершину горба, холод той зник, і Сордо припинив вогонь, щоб приберегти решту дисків.

На схилі лежало ще двоє вбитих коней і троє тут, на вершині горба. Минулої ночі їм пощастило викрасти тільки трьох коней, але один із них утік із табору вранці, коли залунали перші постріли і хтось спробував скочити на нього без сідаа.

З п'ятьох людей, що дісталися до вершини горба, троє були поранені. Сордо був поранений у литку і двічі — у ліву руку. Його мучила спрага, нога затерпла, одна рана на руці дуже боліла. Крім того, в нього дуже боліла голова, і тепер, коли він лежав, чекаючи появи літаків, йому пригадався один іспанський жарт: «Нау que tomar la miette сото si iueia aspitina», що означає: «Смерть треба приймати, як таблетку аспірину». Але вголос він цього жарту не вимовив. Він усміхнувся в душі, незважаючи на головний біль і нудоту, що підступала до горла, як тільки він ворушив рукою, і озирнувся на те, що залишилося від його загону.

Всі п'ятеро розташувалися на вершині, як зубці п'ятикутної зірки. Колінами та руками вони розгорнули землю й спорудили з каміння й глини горбки, за якими можна було сховати голову й плечі, а потім, ховаючись за ними, заходилися з'єднувати окремі горбки в суцільний вал. У вісімнадцятирічного Хоакіна була сталева каска, якою він копав і передавав землю іншим.