Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Якби він навіть знав, скільки разів в історії людства воїнам доводилось використовувати висоту лише для того, щоб умерти на ній, це навряд чи втішило б його, бо в такі хвилини людина не думає про те, що випадало за подібних обставин іншим, так само як жінку, що тільки вчора овдовіла, не втішає думка, що в інших теж умирають кохані чоловіки.
Боїшся ти смерті чи ні, а визнавати її завжди важко. Сордо визнав, але без тихої покори, хоч він прожив уже п'ятдесят два роки, мав три рани й був оточений на горбі.
Він подумки пожартував із цього, але, дивлячись на небо й на далекі гори й ковтаючи вино, він відчував, що йому не хочеться вмирати. Якщо треба вмерти, думав він, — а вмерти треба, — то я можу вмерти. Але не хочеться.
«Смерть» — це слово не означало нічого, воно не викликало ніякої картини перед очима, як не викликало й страху. А життя означало лан, що хвилюється під вітром на схилі горба. Життя — це був яструб у небі. Життя — це був череп'яний глек з водою під час молотьби, коли гупаєш ціпом, аж курява здіймається. Життя — це був кінь під тобою, і карабін поперек сідла, і узгір'я, і долина, і річка, і дерева понад берегом, і далекий край долини, і гори за ним.
Сордо віддав бурдюк з вином і кивнув головою на знак подяки. Він посунувся вперед і поплескав убитого коня по спині в тому місці, де ствол кулемета обсмалив шкуру. В повітрі ще й досі стояв запах припаленої шерсті. Сордо згадав, як він зупинив коня тут, як кінь тремтів, як кулі свистіли й ляскали навколо них, з усіх боків, оточуючи їх, ніби якась завіса, і як він пристрелив коня, приставивши дуло до перехрестя ліній між очима й вухами. А потім, коли кінь упав, він припав ззаду до його теплої, мокрої спини й відкрив вогонь з кулемета, бо фашисти вже пнулися схилом угору.
— Eras mucho caballo, — сказав він, що означало: «Ти був добрий кінь».
Ель Сордо перевернувся на здоровий бік і втупив очі в небо. Він лежав на купі порожніх гільз, голову йому захищала скеля, а тіло — труп коня. Поранені нога й рука затерпли й дуже боліли, і він так знесилився, що не міг навіть ворухнутись.
— Що з тобою, старий? — спитав партизан, що лежав поряд.
— Нічого. Відпочиваю.
— Спи, — мовив той. — Вони розбудять нас, коли прилетять.
І тут знизу почувся чийсь голос.
— Слухайте, бандити! — кричали з-за скелі, де стояв найближчий до них кулемет. — Здавайтеся, поки літаки не розшматували вас!
— Що він каже? — спитав Сордо.
Хоакін переказав йому. Сордо перевернувся на живіт, підтягся трохи вище й знову заліг за кулеметом.
— Літаки, може, й не прилетять, — сказав він. — Не відповідайте й не стріляйте. Можливо, вони знову полізуть в атаку.
— А то, може, обкладемо їх як слід? — озвався той, що казав про сина Пасіонарії.
— Ні,— мовив Сордо. — Дайте мені великий пістолет. В кого є великий пістолет?
— Ось у мене.
— Давай сюди!
Звівшись навколішки й пригинаючись, він узяв великий дев’ятиміліметровий «стар» і вистрелив у землю коло вбитого коня, потім почекав і вистрелив ще чотири рази, через різні проміжки часу. Потім полічив до шістдесяти й зробив останній постріл — просто в убитого коня. Тоді всміхнувся й віддав пістолет.
— Заряди його, — прошепотів він, — і хай усі мовчать і ніхто не стріляє.
— Bandidos! — крикнув голос із-за скелі.
На горбі було тихо.
— Bandidos! Здавайтеся, поки вас не розшматували!
— Клює,— весело прошепотів Сордо.
В цю мить якийсь солдат виткнув голову з-за скелі. З вершини горба не стріляли, і голова сховалася назад. Сордо дивився й чекав, але більш ніхто не з'являвся. Повернувши голову, він глянув на інших, які теж стежили за своїми ділянками схилу. Побачивши, що він дивиться, всі похитали головами.
— Лежіть і не ворушіться, — прошепотів він.
— Сини послідущої суки! — долинув знову голос із-за скелі.— Червоні свині!
Ель Сордо посміхнувся. Наставивши здорове вухо, він розрізняв слова лайки. Це краще, ніж аспірин, подумав він. Скільки ж нам дістанеться? Невже вони такі дурні?
Голос знову замовк, і протягом кількох хвилин вони нічого не чули й не помічали ніякого руху. Потім снайпер, що сидів за каменем метрів за сто нижче від них, висунувся й вистрелив. Куля вдарила в скелю й відскочила з різким свистом. Потім Сордо побачив, як із-за скелі, де стояв ручний кулемет, вискочив якийсь чоловік, і, пригнувшись мало не до землі, перебіг до каменя, де ховався снайпер. З розгону він пірнув за камінь і зник.
Сордо озирнувся. Його люди на мигах показали йому, що з інших боків ніякого руху немає. Сордо весело всміхнувся й похитав головою. Це в десять разів краще, ніж аспірин, подумав він, і тепер уже чекав, радіючи, як може радіти тільки мисливець.