Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Вони хоробрі, але дурні, думав він. А втім, їм стало розуму на те, щоб не атакувати знову, доки не з'являться літаки. А може, вони чекають міномета. Краще, якби то був міномет. Сордо знав, що, як тільки встановлять міномет, він і його люди загинуть, але міномет — це була річ нормальна й проста, а думаючи про літаки, він почував себе так, наче з нього стягли весь одяг і навіть шкіру, і він сидить тут, на вершині горба, зовсім голий. Голішому й бути не можна, думав він. В порівнянні зі мною, оббілований заєць захищений, як ведмідь. І навіщо їм літаки? Могли б спокійнісінько викурити нас звідси мінометом. Але вони пишаються своїми літаками й тому неодмінно викличуть їх. Так само вони пишаються своєю автоматичною зброєю й тому так безглуздо посунули просто на нас. Але й по міномет вони, напевно, теж послали.
Один із партизанів вистрелив. Потім квапливо клацнув затвором і вистрелив ще раз.
— Бережи патрони, — сказав Сордо.
— Хтось із тих сучих синів хотів перебігти он до того каменя, — він показав пальцем.
— Ти поцілив його? — спитав Сордо, важко повернувши голову.
— Ні,— відказав той. — Сховався, паскуда.
— От хто проклята сука, то це Пілар, — сказав партизан, що лежав, уткнувшись підборіддям у землю. — Адже знає, сука, що ми тут гинемо.
— Пілар нічого не може зробити, — озвався Сордо. Той, що сказав останні слова, лежав з боку його здорового вуха, і Сордо почув його, не повертаючи голови. — Ну, що вона може зробити?
— Вдарити по цих гадах із тилу.
— Que va, — сказав Сордо. — Вони розпорошилися по всьому схилу. Як же вона може зайти їм у тил? Їх тут чоловік півтораста. А тепер, може, вже й більше.
— Якби ми могли протриматися до ночі,— сказав Хоакін.
— Якби різдво випало на великдень, — сказав той, що лежав, уткнувшись підборіддям у землю.
— Якби в твоєї тітки під спідницею було щось інше, то вона була б не тітка, а дядько, — сказав інший партизан. — Поклич свою Пасіонарію. Вона єдина може нам допомогти.
— Я не вірю в оте, про її сина, — докинув Хоакін. — А якщо він там, то, напевно, вчиться на льотчика чи щось таке.
— Просто його сховали далі від небезпеки, — сказав партизан.
— Діалектику вивчає. Твоя Пасіонарія теж там побувала.
І Лістер, і Модесто, і всі вони. Мені розповідав про це той хлопець з чудним ім'ям.
— Хай учаться, а потім приїдуть помагати нам, — сказав Хоакін.
— Хай зараз поможуть, — мовив інший партизан. Він вистрелив і сказав: — Me cado en tal. Знову не влучив.
— Бережи патрони й не балакай стільки, бо захочеться пити, — сказав Сордо. — А на цьому горбі води немає.
— На, візьми, — сказав партизан; тоді, перевернувшись на бік, зняв через голову бурдюк з вином і простяг його Сордо. — Прополощи собі горлянку, старий. Тебе, напевно, спрага мучить через твої рани.
— Дай усім потроху, — мовив Сордо.
— Ну, то я ковтну перший, — сказав власник бурдюка й пустив собі в рот довгу цівку, а потім передав бурдюк іншим.
— Сордо, як ти гадаєш, коли прилетять літаки? — спитав той, що лежав, уткнувшись підборіддям у землю.
— Ось-ось, — відповів Сордо. — Їм уже давно час бути тут.
— І ти гадаєш, що ці сучі сини знову підуть в атаку?
— Тільки якщо не прилетять літаки.
Він вирішив, що про міномет згадувати не треба. Встигнуть довідатися про нього, коли його привезуть.
— Літаків у них до біса. Згадай, що ми бачили вчора.
— Атож, літаків у них аж занадто, — сказав Сордо.
В нього дуже боліла голова, а рука затерпла, і ворушити нею було нестерпно боляче. Піднявши здоровою рукою бурдюк з вином, він подивився на чисте, високе, вже по-літньому блакитне небо. Йому було п'ятдесят два роки, і він був певен, що бачить небо востаннє.
Він не боявся смерті, але його брала злість, що він потрапив у пастку на цьому горбі, придатному тільки для того, щоб на ньому вмерти. Якби ми були відірвались від них, подумав він. Якби нам пощастило затягти їх у ту довгу долину або перескочити через дорогу, все було б гаразд. Але цей клятий горб! Ну що ж, треба буде використати його якомога краще; досі він, здається, непогано нас захищав.