Твори в 4-х томах. Том 3

— Нічого.

— Poble, — сказала вона. — Я дуже його любила. Ти певен, що він jodido? [97]

— Так. Я бачив багато вершників.

— Більше, ніж було тут?

— Ще цілий загін. Вони їхали туди.

— Ти послухай, що там коїться, — мовила Пілар. — Poble, poble Глухий.

Вони прислухалися до стрілянини.

— Прімітіво хотів піти туди, — сказав Джордан.

— Ти що, з глузду з'їхав? — сказала Пілар пласковидому чоловікові.— І звідки в нас береться стільки locos? [98]

— Я хочу врятувати їх.

— Que va, — сказала Пілар. — Ще один мрійник. Гадаєш, тобі надто довго доведеться чекати смерті тут, на місці?

Роберт Джордан подивився на неї, на її важке, смагляве, вилицювате, як в індіанки, обличчя, широко розставлені чорні очі й розтягнутий у гіркій посмішці рот із важкою верхньою

— Поводься, як чоловік, — сказала вона Прімітіво. — Як дорослий чоловік. В тебе вже он сивина.

— Не кепкуй з мене, — похмуро відповів Прімітіво. — Хто має хоч трохи почуттів і уяви…

— Той повинен навчитися володіти ними, — сказала Пілар. — Ти й з нами довго не проживеш. І не треба тобі шукати смерті з чужими. А щодо уяви, то в цигана її вистачить на всіх. Яку байку він мені оце розповів!

— Якби ти сама все бачила, то байкою не назвала б, — сказав Прімітіво. — Нам тут було не до сміху.

— Que va, — сказала Пілар. — Ну, під'їхали кілька вершників і поїхали собі далі. А ви вже удаєте з себе героїв. А все тому, що ми засиділися на одному місці.

— А те, що зараз діється в Сордо, — це теж смішно? — спитав Прімітіво, цього разу зневажливо. Видно було, яких мук завдає йому кожне відлуння пострілів, що долинало з вітром, і як йому хотілося або піти туди, або щоб Пілар забралася геть і дала йому спокій.

— Ну що ж, — відповіла Пілар. — Що сталося, те сталося. І нічого рюмсати над чужим горем.

— Іди ти знаєш куди! — вилаявся Прімітіво. — Бувають же жінки такі дурні й такі брутальні, що просто несила їх терпіти.

— Ну, як у кого в штанях нема сили, то мусить же вона бути хоч у спідниці! — сказала Пілар. — Звідси все одно нічого не видно, то я вже піду.

І тут Роберт Джордан почув високо вгорі гуркіт літака. Він підвів голову, і йому здалося, що він упізнав той самий розвідувальний літак, який бачив раніше. Тепер літак, мабуть, повертався з фронту й летів у напрямку гірського пасма, де фашисти атакували Ель Сордо.

— Ось він, лиховісний птах, — сказала Пілар. — Чи з нього видно, що там діється?

— Авжеж, — сказав Роберт Джордан. — Якщо тільки пілот не сліпий.

Вони дивилися, як літак летить високо й рівно, виблискуючи сріблом у сонячному промінні. Він наближався з лівого боку, й вони бачили два світляні кружала його пропелерів.

— Лягайте! — сказав Роберт Джордан.

Літак уже мчав над ними, його тінь пливла по галявині, мотор ревів на повну силу. Він промайнув над ними й полетів далі, до долини. Вони стежили за рівним, упевненим летом, аж поки він не зник з очей; потім літак з'явився знову, зробив широке коло, двічі пролетів, знизившись, над гребенем гірського пасма й нарешті щез у напрямку Сеговії.