Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Роберт Джордан подивився на Пілар. Вона похитала головою, чоло її було мокре від поту. Нижню губу вона закусила.
— На кожного щось знайдеться, — сказала вона. — На мене — оце.
— Чи не заразилася ти від мене страхом? — уїдливо спитав Прімітіво.
— Ні.— Вона поклала руку йому на плече. — Від тебе страхом не можна заразитися, бо в тебе його нема. Я це знаю. Мені шкода, що я з тобою так жорстоко жартувала. Ми всі в одній халепі.— Потім звернулася до Роберта Джордана: — Я пришлю їжі й вина. Може, тобі ще чогось треба?
— Зараз ні. Де решта наших?
— Весь твій резерв цілісінький і перебуває внизу разом із кіньми — всміхнулася вона. — Все сховане від чужого ока. Все готове до від'їзду. Марія пильнує твою вибухівку.
— Якщо літаки все ж налетять, не випускай її з печери.
— Добре, ясновельможний пане Ingles, — сказала Пілар. — Твого цигана, — дарую його тобі,— я послала по гриби, хочу присмачити ними зайців. Зараз грибів багато, а зайців, гадаю, треба з'їсти сьогодні, хоч завтра чи післязавтра вони були б іще смачніші.
— Так, краще з'їсти їх сьогодні,— сказав Роберт Джордан, і Пілар поклала свою велику руку йому на плече, на ремінь автомата, а потім скуйовдила його чуприну.
— Оце так Ingles, — сказала Пілар. — Я пришлю Марію з печенею, як тільки зготую.
Далека стрілянина завмирала, і тепер чути було лише поодинокі постріли.
— Гадаєш, це вже кінець? — спитала Пілар.
— Ні,— мовив Роберт Джордан. — Судячи з того, що ми чули, на них напали, але атаку вони відбили. А тепер, мабуть, фашисти оточили їх з усіх боків, поховалися й чекають літаків.
Пілар звернулася до Прімітіво:
— Ти віриш, що я не хотіла тебе образити?
— Ya lo se [99]— сказав Прімітіво. — Я терпів і гірші речі від тебе. У тебе гострий язик. Але думай, що кажеш, жінко. Глухий був мій добрий приятель.
— А мій ні? — спитала його Пілар. — Послухай, пласковидий. На війні не можна казати того, що відчуваєш. З нас досить і свого горя, нащо ж позичати його ще й у Глухого.
Прімітіво все ще супився.
— Тобі треба було б ковтнути якихось ліків, — сказала йому Пілар, — Ну, я піду варити обід.
— Ти принесла мені документи того requete? — спитав II Роберт Джордан.
— Ну й голова ж у мене, — відповіла вона. — Зовсім забула про них. Пришлю з Марією.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Була вже майже третя година, а літаки все ще не з'являлися. Опівдні сніг розтанув зовсім, і тепер каміння нагрілося на сонці. На небі не було жодної хмаринки, і Роберт Джордан сидів між камінням без сорочки, підставивши спину сонцю, й читав листи, знайдені в кишенях убитого кавалериста. Час від часу він скидав оком на смугу лісу по той бік галявини, на гори над ним і знов повертався до листів. Нових кавалерійських загонів не було видно. Іноді з боку табору Ель Сордо долинав постріл.
З військових документів він довідався, що вбитий народився в Наваррі, в містечку Тафалья, що мав він двадцять один рік і що він був — неодружений, син коваля. Служив він в Н-ському кавалерійському полку, і це здивувало Роберта Джордана, бо він вважав, що цей полк перебуває на півночі. Хлопець був карліст; на початку війни його поранило в боях за Ірун.
Напевно, я зустрічав його під час ярмарку в Памплоні, в натовпі, що біг вулицями попереду биків, подумав Роберт Джордан. На війні ніколи не вбиваєш того, кого хочеш, сказав він собі. Майже ніколи, уточнив він і заходився читати далі.
Перші листи, що їх він прочитав, були дуже церемонні, дуже старанно написані, і йшлося в них переважно про місцеві події. Це були листи від сестри вбитого, і Роберт Джордан дізнався, що в Тафальї все гаразд, батько почуває себе добре, а мати, як завжди, тільки трохи скаржиться на біль у попереку, і вона, сестра, сподівається, що він теж здоровий і не дуже лізе під кулі, і рада, що він б’є червоних і допомагає визволяти Іспанію з-під їхнього панування. Далі вона перелічувала хлопців із Тафальї, які загинули або були тяжко поранені, відколи вона востаннє йому писала. Убитих було десятеро. Надто багато на таке містечко, як Тафалья, подумав Роберт Джордан.
Листи були дуже побожні; сестра писала, що молиться святому Антонію, і пресвятій діві Піларській, і іншим пресвятим дівам, щоб вони вберегли його, і просила не забувати про те, що його боронить також святе серце Ісусове, яке, сподівається вона, він завжди носить на власному серці, бо вже безліч — це слово було підкреслено — безліч разів доведено, що воно має силу відвертати кулі. А далі йшов підпис: «З любов'ю до тебе твоя сестра Конча».
99
Знаю (ісп.)