Твори в 4-х томах. Том 3

Другий офіцер глянув на снайпера й похитав головою. Той відвів очі й зціпив уста.

Перший офіцер стояв, виткнувши голову над каменем, тримаючи руку на руків'ї пістолета, і обсипав прокльонами вершину горба. Але там було тихо. Тоді він вийшов із-за каменя й став на відкритому місці, дивлячись угору.

— Стріляйте, боягузи, якщо ви живі! — закричав він. — Стріляйте в людину, що не боїться жодного червоного, якого будь-коли вилупила послідуща сука!

Таку довгу фразу було досить важко прокричати, і офіцерове обличчя почервоніло, а жили набрякли, коли він скінчив її.

Другий офіцер, худий, засмаглий лейтенант із спокійними очима, великим тонкогубим ротом і неголеною щетиною на запалих щоках, знову похитав головою. Офіцер, що кричав, віддав перед тим наказ про перший штурм. Молодий лейтенант, що лежав мертвий на схилі горба, був найкращий товариш цього другого лейтенанта, Пако Беррендо, що прислухався до капітанового крику. А капітан розпалювався дедалі дужче.

— Це ті самі свині, що розстріляли мою матір і сестру, — сказав капітан.

У нього було червоне обличчя, біляві англійські вусики і якісь дивні очі — водяво-блакитні з білявими віями. Ці очі, здавалося, ніяк не могли зосередитися на чомусь одному.

— Червоні! — закричав капітан. — Боягузи! — І знову почав лаятися.

Стоячи біля каменя на зовсім відкритому місці, він старанно прицілився й вистрелив з пістолета в єдину мішень, яку видно було на вершині горба, — в убитого коня Ель Сордо. Куля зняла хмаринку куряви метрів за п'ятнадцять нижче від коня. Капітан вистрелив ще раз. Куля вдарилась об скелю й відскочила, завиваючи.

Капітан усе ще стояв і дивився на вершину горба. Лейтенант Беррендо дивився на труп другого лейтенанта, що лежав під вершиною. Снайпер дивився собі під ноги. Потім він звів очі на капітана.

— Там уже немає жодної живої душі,— сказав капітан, — Ти! — сказав він снайперові.— Іди нагору й подивися.

Снайпер знову опустив очі. Він нічого не відповів.

— Ти чув, що я сказав? — крикнув капітан.

— Чув, пане капітане, — відповів снайпер, не дивлячись на нього.

— То вставай і марш! — Капітан ще тримав пістолет у руці.— Чуєш?

— Чую, пане капітане.

— То чому ж ти не йдеш?

— Я не хочу, пане капітане.

— Не хочеш? — Капітан приставив йому пістолет до спини. — Не хочеш?

— Я боюся, пане капітане, — поважно відповів солдат.

Лейтенант Беррендо глянув в обличчя капітанові, в його дивні очі, й подумав, що той може застрелити снайпера на місці.

— Капітане Мора, — сказав він.

— Що, лейтенанте Беррендо?

— Може, солдат має рацію?

— Як це — має рацію? Він каже, що боїться, він відмовляється виконати наказ — і він має рацію?

— Я не про це. Я про те, що це хитрощі.

— Вони там усі мертві,— сказав капітан. — Чуєш? Кажу тобі, вони там усі мертві.