П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

Дю Шайю обурено задерла підборіддя.

— А тепер, значить, мені дозволено слово сказати? Тепер, значить, ти бажаєш почути, що я хочу сказати після такого тривалого і важкого шляху? Тепер, значить, ти бажаєш дізнатися, чи є мені що сказати гідного твого високошляхетного слуху?

Дю Шайю плюнула Річарду під ноги.

— Мені соромно за тебе! — І повернулася до нього спиною. Річард втупився їй в потилицю. Майстра меча дивилися хто куди, роблячи вигляд, що вони глухі і сліпі і взагалі їх тут немає.

— Дю Шайю! — Річард і сам почав потихеньку закипати. — Не звалюй на мене смерть цих людей! Я зробив усе, що міг, щоб уникнути сутички. І тобі це прекрасно відомо. Я благав тебе припинити це. Ти могла це зробити, але навіть і не спробувала зупинити їх. Я був змушений зробити те, що зробив. Ти відмінно знаєш, що в мене не було вибору.

— У тебе був вибір! — Блиснула вона очима, напівобернувшись. — Ти міг зволіти померти, а не вбивати. У подяку за те, що ти для мене зробив, за те, що врятував мене від маженді, я пообіцяла тобі, що якщо не будеш пручатися, то помреш швидко І тоді втрачено було б лише одне твоє життя, а не тридцяти людей. Раз вже ти такий благородний і так дбаєш за збереження життів, тобі слід було пожертвувати собою.

Річард, рипнувши зубами, потряс пальцем.

— Ти нацькувала на мене своїх людей і сподівалася притому, що я просто дозволю себе вбити і не стану опиратися? Дай я тоді себе вбити, смертям не було би кінця! Ти чудово знаєш, що я приніс вам мир, який зберіг набагато більше життів! А в усьому іншому, що відбувається, ти не розумієш взагалі нічого!