Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— Дозволь мені завершити так, як вважаю за потрібне, Корвіне. Чудово розумію, про що ти думаєш під час моєї розповіді. Відчуваю у твоєму серці біль, подібний до мого власного. Так, я знаю все це і багато іншого.

Його очі дивно спалахнули, коли він узяв іще одну цигарку й запалив її від недопалка. Глибоко затягнувся нею і на видиху заговорив знову.

— Через це рішення я остаточно розсварився зі своїми спільниками. Розумів: ризик настільки великий, що під загрозою опиниться сам Амбер. Я порвав з ними...

Кілька секунд він вдивлявся у дим, а тоді продовжив:

— Однак усе надто ускладнилося, щоб я міг просто піти геть. Я мав виступити проти них, щоб захистити і Амбер, і себе. Було надто пізно приставати на бік Еріка. Він би не захищав мене, навіть якби міг — до того ж, я був певен, що він програє. Саме тоді я вирішив скористатися кількома новими здібностями. Мене часто цікавили дивні стосунки між Еріком і Флорою, яка сиділа в Тіні Земля і вдавала, нібито їй там страшенно подобається. Я підозрював, що в нього можуть бути якісь справи, а Флора — його агент. Попри те, що я не міг прямо підійти до Еріка і розпитати про все, що мене цікавило, збагнув, що буде нескладно провести розслідування і з'ясувати, чому ж Флора там сидить. Так я і вчинив. Але події закрутилися швидше. Мої союзники зацікавилися, де це я вештаюся. Коли я відшукав тебе і електрошоком повернув трохи спогадів, Ерік дізнався від Флори, що раптом щось пішло не так. Як наслідок, обидві сторони кинулися мене розшукувати. Я вирішив, що твоє повернення розіб'є всі плани, дасть мені змогу вислизнути з пастки і змінить розташування сил. Ерікові претензії на трон знову стануть туманними, ти отримаєш власних прихильників, мої спільники втратять мету своїх маневрів, а ти не забудеш віддячити мені за допомогу. Але ти втік з лікарні Портер — і ось тоді все остаточно ускладнилось. Як я потім дізнався, тебе розшукували всі — щоправда, з різних причин. Одначе мої колишні спільники мали величезну перевагу. Вони з'ясували, що відбувається, знайшли тебе і першими дісталися до тебе. Очевидно, що був дуже простий спосіб зберегти для них статус кво, який би давав їм змогу і далі зберігати перевагу. Блейз вистрілив, відправивши тебе в озеро разом з твоєю машиною. Я прибув якраз тоді, коли це все відбувалося. Він миттю втік, адже гадав, що справу зроблено. Я витягнув тебе. Ти ще не зовсім помер, тож я почав надавати тобі першу допомогу. Пригадую, як це було жахливо, — не знати, чи подіяло лікування, чи ти прокинешся як Корвін, чи як Корі. А як це дратувало потім — залишатися в незнанні... Коли прибула допомога, я накивав п'ятами. Згодом мої спільники піймали мене і запроторили туди, де ви мене і знайшли. Решту історії ти знаєш?

— Не все...

— Тоді зупини мене, коли дійдемо до відомої тобі точки. Я й сам дізнався все постфактум. Ерікова група прочула про аварію, встановила місце твого перебування і перевела тебе в приватну клініку. Там ти був би у безпеці, а ще під наркозом — отже, в безпеці були й вони.

— Навіщо Ерік захищав мене, якщо моя присутність могла поламати його плани?

— До того часу вже семеро з нас знали, що ти живий. Надто багато. Запізно було робити те, що йому хотілося б. Він досі намагався пом'якшити ефект від татових слів. Якби з тобою щось трапилося, доки ти в його владі, це миттєво перекрило б йому шлях до трону. Якби Бенедикт почув про таке або Джерард... Ні, він би такого не вчинив. Пізніше — так. Але раніше — ні. Той факт, що всі знали: ти живий, змусив його діяти рішучіше. Ерік призначив дату коронації і подбав, щоб до її проведення ти не з'являвся тут. Як на мене, він діяв надто квапливо, але, зрештою, вибору особливого в нього не було. Гадаю, ти знаєш, що трапилося далі, бо це трапилося з тобою.

— Я приєднався до Блейза якраз тоді, коли він нападав. Невдало вийшло.

Він знизав плечима.

— Насправді, якби ви виграли, то, може, тобі й удалося б щось зробити з Блейзом. Але насправді в тебе не було шансів. З цієї миті я припиняю розуміти їхні мотиви, однак мені здається, що весь той напад насправді був фальшивкою.

— Чому?

— Кажу ж, не знаю. Ерік уже опинився в їхніх руках, тож нападати не було необхідності.

Я похитав головою. Забагато всього, надто швидко... Більшість сказаного здавалося правдоподібним, якщо відкинути упередження оповідача. І все ж...

— Не знаю... — почав я.

— Звісно, — сказав Бранд. — Але якщо запитаєш, я тобі скажу...

— Хто був третім членом вашої групи?

— Зрозуміло ж, та сама людина, яка й штрикнула мене ножем. Спробуєш здогадатися?

— Просто скажи.

— Фіона. Увесь план був її ідеєю.

— А чому ти відразу не сказав про це?

— Бо ти не висидів би тут достатньо довго, щоб дослухати до кінця історії. Ти б зірвався, щоб побігти й затримати її, дізнався б, що вона зникла, підняв би всіх решту, розпочав розслідування — і втратив би чимало безцінного часу. Досі можеш зробити це, але принаймні тепер я розповів достатньо, аби переконати тебе, що добре розумію, про що йдеться. А тепер, коли кажу тобі, що час — це головне, маєш вислухати продовження моєї історії — і якомога швидше, якщо хочеш, щоб в Амбера були хоча б якісь шанси. Краще послухай, аніж ганяйся за божевільною дамочкою.