Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
— Так! Якби йшлося про щось інше! З радістю! Але в цьому випадку, любий, любий бароне фон Тротто, навіть для нашого брата… Ну, не мені вам казати!
Такими й подібними словами вони марно умовляли непохитного пана фон Тротту. Він переходив галереї і двори, сходив на четвертий поверх, на п’ятий, знову спускався на другий, а тоді на перший. А потім вирішив дочекатися Гасельбруннера. Він прочекав до пообіддя і довідався, що Гасельбруннер насправді нікуди не виїздив, був дома. І відважний войовник за честь роду Тротт пробився до Гасельбруннера додому. Аж тут нарешті блиснула слабесенька надія. Вони удвох навідалися до одного, до другого, Гасельбруннер і старий пан фон Тротта. Конче треба було добутися до самого Монтенуово. І, врешті, вже близько шостої вечора пощастило знайти одного приятеля Монтенуово в тій знаменитій кондитерській, куди часом заходили пополудні ласі на солодощі й веселі достойники імперії. Про те, що його намір нездійсненний, окружний начальник чув сьогодні вже вп’ятнадцяте. Та він був непохитний. І срібна гідність його старечого віку, і та трохи дивна й злегка навіжена впертість, з якою він говорив про свого сина і про небезпеку, що загрожувала честі роду Тротт, і та урочистість, з якою він називав свого забутого батька не інакше як героєм Сольферіно, а цісаря — не інакше як його величністю, справляли на слухачів таке враження, що й їм самим намір пана фон Тротти поволі починав здаватися справедливим і самозрозумілим. Якщо по-іншому не вийде, казав цей окружний начальник з В., то він, старий слуга його величності, син героя Сольферіно, кинеться, немов звичайний пакувальник ринку солодощів, навколішки перед повозом, у якому цісар щоранку їздить із Шенбруна до Гофсбурґа. Він, окружний начальник Франц фон Тротта, мусить залагодити всю цю справу. Тепер він уже був так натхненний своїм завданням врятувати з цісаревою допомогою честь роду Тротт, що йому здавалось, ніби завдяки нещасному випадкові з його сином, — як він подумки називав усю ту історію, — його, начальникове, довге життя нарешті набуло справжнього сенсу. Так, лише завдяки цьому воно набуло сенсу.
Не просто порушити етикет. Йому це казано безліч разів. Він відповідав, що його батько, герой Сольферіно, теж порушив етикет.
— Отак-о, рукою ухопив він його величність за плече й пірвав додолу! — казав окружний начальник.
Він, хто лише з притаєним дрожем міг спостерігати поривчасту або просто надмірну рухливість інших, тепер сам підводився, хапав за плече пана, якому саме змальовував ту сцену, і пробував тут-таки, на місці, відтворити історичний епізод урятування життя цісаря. І ніхто не всміхався. І всі шукали можливості обійти придворний етикет.
Пан фон Тротта пішов до крамниці канцтоварів, купив аркуш паперу встановленого зразка, пляшечку чорнила й сталеве перо марки «Адлер» — єдине, яким він міг писати, і квапливою рукою, хоч і звичним своїм письмом, дотримуючись усіх законів каліграфії, написав за належною формою клопотання на ім’я його королівсько-цісарської апостольської величності, ані на мить не засумнівавшись, тобто не дозволяючи собі й на мить засумніватись, що його справу буде вирішено «в сприятливому дусі». Він ладен був розбудити серед ночі самого Монтенуово. Протягом того дня, на думку пана фон Тротти, справа його сина стала справою героя Сольферіно й тим самим — справою цісаря, а отже, певною мірою, справою вітчизни. Він ледве чи й попоїв як слід, відколи виїхав із В. На вигляд він був ще худорлявіший, ніж звичайно, і своєму приятелеві Гасельбруннеру нагадував одного з тих екзотичних птахів Шенбрунського зоосаду, що віддзеркалювали спробу природи повторити на матеріалі фауни фізіономію Габсбурґів. І справді, окружний начальник усім людям, які бачили цісаря, нагадував самого Франца Йосифа. Вони, ці віденські панове, аж ніяк не звикли до такого ступеня рішучості, яку перед ними явив цей окружний начальник. І пан фон Тротта здавався їм, людям, що звикли з допомогою легесеньких, немов пух, жартів, народжених у столичних кав’ярнях, вирішувати куди тяжчі справи імперії, вихідцем не лише з географічно, але й з історично віддаленої провінції, примарою вітчизняної історії, втіленим голосом патріотичного сумління. Вічна готовність до жарту, яким вони схильні були привітати всі симптоми власної загибелі, на якусь годину завмирала, і слово «Сольферіно» будило в них страх і шанобу, як назва битви, що вперше звістувала загин цісарсько-королівської монархії. Той вигляд і та мова, що їх явив перед ними цей химерний окружний начальник, самих їх вжахнули. Може, на них уже тоді війнула своїм крилом смерть, що кілька місяців згодом мала їх усіх схопити у свої лабети, схопити, підкравшися з-за спини! І вони відчули в себе на потилиці крижаний подих смерті.