Марш Радецького та інші романи

— Господи, Твоя воля! — вигукнув Сковронек. Бо добре знав, що мало статися щось надзвичайне, коли окружний начальник прийшов до нього додому.

Перш ніж почати свою розповідь, пан фон Тротта довго й переконливо просив йому вибачити. Розповідав він, сидячи на лавці в садочку, понуривши голову і длубаючись кінчиком ціпка в різнобарвній жорстві доріжки. Потім віддав до рук Сковронекові синового листа. Замовк, потамувавши зітхання, і важко задихав.

— Мої заощадження, — сказав Сковронек, — становлять дві тисячі крон, вони до ваших послуг, якщо дозволите, пане окружний начальнику.

Він промовив це речення дуже швидко, неначе боявся, що окружний начальник урве його мову, і від збентеження взяв ціпка пана фон Тротти й сам став колупати жорству. Бо йому здалося, що після цих слів уже не можна сидіти з бездіяльними руками.

Пан фон Тротта сказав:

— Дякую, пане докторе, я їх візьму. Я дам вам боргове зобов’язання. Якщо дозволите, я повертатиму гроші частинами.

— Про це не може бути й мови, — відповів Сковронек.

— Гаразд! — сказав окружний начальник.

Йому раптом здалося неможливим виголошувати силу марних слів, як він із ввічливості виголошував їх цілий вік. Зненацька він згадав, що час квапить. Ті кілька днів, що він ще мав, раптом збіглися докупи і обернулися в ніщо.

— Решту, — повів далі Сковронек, — решту можна роздобути лише в пана Вінтерніґа. Ви знайомі з ним?