Марш Радецького та інші романи

Він вийняв свого кишенькового годинника, лунко клацнув покришкою. Потім сів у крісло й заплющив очі.

У шафі на п’яти гачках висіла його парадна уніформа: фрак, жилетка, штани, трикутний капелюх і шпага. Велика валіза окружного начальника в брунатному полотняному чохлі роззявила свою пащу, вистелену білим прозорим папером, і одну по одній поглинула неначе не перенесені, а лише супроводжувані туди обережними руками економки усі складники парадного вбрання пана фон Тротти. Шпага слухняно шурхнула у шкіряний футляр. Біла краватка огорнулася легким паперовим серпанком. Білі рукавички вклалися на підбивці жилетки. Потім валіза замкнулася. І панна Гіршвіц пішла доповісти, що все готове.

Отож пан окружний начальник поїхав до Відня.

Він прибув туди пізно увечері. Проте він знав, де слід шукати тих людей, які були йому потрібні. Він знав ті будинки, в яких вони мешкали, і ті ресторани, до яких вони навідувалися. І радник правління Смекал, і надвірний радник Полак, і радник міністерства фінансів Поліцер, і головний муніципальний радник Буш, і радник намісництва Лешніґ, і поліційний радник Фукс — усі вони і ще декотрі інші ще того ж таки вечора побачили пана фон Тротту, і хоч він був того самісінького віку, що й вони, проте кожен із них стурбовано подумав: як він, окружний начальник, постарів! Бо на вигляд він здавався куди старшим за кожного з них. Еге ж, він здався їм таким поважним, що вони аж боялися звертатись до нього на «ти». Його бачили того вечора багато де, і всюди він з’являвся якось ніби одночасно, нагадуючи всім скоріше духа, ніж людину, — духа минулих літ і старої Габсбурзької монархії: він був неначе жива тінь історії. І хоч як дивно лунало те, з чим він їм звірявся, тобто його відчайдушний намір протягом двох днів дістати особисту аудієнцію в цісаря, однак багато дивнішим здавався їм він сам, пан фон Тротта, рано зістарений і неначе зроду старий; і поволі його намір почав здаватися їм слушним і самозрозумілим.

У канцелярії обер-гофмейстера Монтенуово сидів щасливчик Густль, якому вони всі заздрили, хоч і знали, що по смерті старого, коли трон посяде Франц Фердинанд, його величі настане ганебний кінець. Вони всі вже на те й чекали. А він тим часом одружився, та ще й із панною роду Фуґерів, він, міщанин, що в школі сидів на третій парті і що йому усі вони підказували на кожному екзамені, і чиє «щастя» вони тридцять років супроводили гіркими примовками. Отож Густль отримав дворянство і сидів тепер у канцелярії обер-гофмейстера. Він звався вже не Гасельбруннер, а фон Гасельбруннер. Служба його була простенька, мов дитяча гра, тимчасом як самі вони, всі інші, мусили заладнувати нестерпні для себе і вкрай заплутані справи. Гасельбруннер! Він єдиний може зарадити у справі фон Тротти!

І вже о дев’ятій наступного ранку окружний начальник стояв під дверима Гасельбруннера в обергофмейстеровій канцелярії. Йому сповістили, що Гасельбруннер у від’їзді й повернеться, можливо, сьогодні пополудні. Випадково окружний начальник побачив тут Сметану, якого йому не пощастило знайти вчора. А Сметана, нашвидку втаємничений у справу і меткий, як завжди, знав багато. Якщо Гасельбруннер і від’їхав, то поряд же сидів Ланґ! А Ланґ був славний хлопець. Так почалися мандри невтомного окружного начальника від канцелярії до канцелярії. Він зовсім не знав тих неписаних законів, що мали силу в цісарсько-королівських установах Відня. Тепер він їх спізнав. Згідно з цими законами, урядовці були непривітні, поки він не виймав своєї візитної картки. А потім, довідавшись про його ранґ, вони ставали такі покірливі, хоч до рани прикладай. Вищі урядовці, і гуртом, і поодинці вітали його зі щирою повагою. Кожен із них, без винятку, першої чверть години, здавалося, ладен був задля окружного начальника ризикнути кар’єрою й навіть життям. І лише наступної чверть години їхні очі тьмарилися, обличчя в’янули, велика скорбота закрадалась їм у серце й підточувала їхню готовність до офіри, і кожен із них казав: