Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Марш Радецького та інші романи
Марш Радецького та інші романи - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Марш Радецького та інші романи

Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:

У книзі вибраних творів Йозефа Рота — одного з найвидатніших австрійських письменників XX століття, уродженця українських Бродів, учасника Першої світової війни — подано три романи письменника. У своєму шедеврі — романі «Марш Радецького», як і в «Гробівці капуцинів», Рот із глибокою ностальгією і вражаючою майстерністю простежує занепад імперії Габсбургів крізь призму життя однієї родини.
1 ... 125 126 127 128 129 130 131 132 133 ... 267
Перейти на страницу:

— Каптурак виїхав!

Щасливий день, їй-богу! Отже, того дрібненького чоловічка, що завжди нагадував би лейтенантові про найгіршу мить його життя, прибрано з дороги.

— Чому?

— Його просто витурили!

Еге ж, виявляється, аж так далеко сягала рука Франца Йосифа, того старенького з блискучою капкою на кінчику царственого носа цісаря, що розмовляв із лейтенантом Троттою під час маневрів. Аж так далеко, виходить, сягала й пам’ять про героя Сольферіно. За тиждень після аудієнції, що її цісар дав окружному начальникові, Каптурака вислано. Політичне управління, діставши згори відповідний натяк, заборонило й гральну залу Бродніцера. Про капітана Єдлічека більш не було мови. Він поринув у те загадкове німе забуття, з якого так само рідко виринають, як із того світу. Він потонув у військово-слідчих в’язницях старої монархії, під тягарем тюремних мурів тодішньої Австрії. Коли часом офіцерам спливало на думку його ім’я, вони його негайно відганяли. Багатьом те вдавалося завдяки природній їхній схильності все забувати. З’явився новий капітан, на прізвище Лоренц, присадкуватий, неквапливий добродушний чоловік, непоборно схильний до недбалості у службі й манері триматися, ладний будь-якої хвилини скинути кітеля, хоча це було заборонено, — аби зіграти партію в більярд. При тому він показував свої закуці, інколи залатані й трохи пропітнілі рукави. Він був батько трьох дітей і чоловік сумовитої жінки. Він хутко освоївся в батальйоні, й до нього враз усі звикли. Його діти, схожі одне на одне, мов близнята, утрьох приходили по нього до кав’ярні. Помалу позникали «солов’ї» з Ольмюца, Гернальса і Маріаґільфа. Лише двічі на тиждень у кав’ярні грала музика. Та їй тепер бракувало натхнення й темпераменту; за браком танцівниць вона стала класичною і, здавалося, не грала, а радше оплакувала минулі часи. Офіцери знов почали нудьгувати, якщо не пили. А коли пили, то впадали в зажуру й жаліли самих себе. Літо було дуже спекотне. Під час дообідньої муштри двічі робили перерву. Зброя й люди пітніли. Глухі й понурі звуки сурм важко вдаряли у щільне повітря. Легка імла рівномірно оповивала все небо сріблясто-олов’яним серпанком. Вона зависла й над болотами, притлумлюючи повсякчас бадьорий жаб’ячий галас. Верби ані шелеснули. Цілий світ чекав вітру. Та всі вітри спали.

Хойницький цього року не завітав додому. Усі на нього сердилися, ніби він був розважальником для армії, який, порушивши укладену з нею угоду, не приїхав на літні гастролі. Саме тоді драгунському ротмістрові графу Чохові набігла геніальна думка: аби життя в закинутому гарнізоні, попри все, набуло нового блиску, влаштувати тут велике літнє свято. Геніальною ця думка була просто тому, що таке свято могло правити ніби за репетицію відзначення великих роковин — століття полку. Соті роковини драгунського полку виповнювались аж за рік, та здавалося, людям не вистачить терпцю прожити цілий дев’яносто дев’ятий полковий рік без ніякого свята. Усі казали, що ідея свята-«репетиції» — геніальна ідея! Полковник Фештетич казав те саме й навіть уявив, що він, а не хто інший, першим виплекав такий блискучий задум. Він-таки, вже кілька тижнів тому, й заходився коло підготовки до великого сторіччя. Щодня, у вільні години, в канцелярії полку, він диктував найвірнопідданішого листа-запрошення, що його півроку згодом мало бути надіслано шефові полку, дрібненькому німецькому князькові, на жаль, дещо підупалої побічної гілки роду. Самою лише роботою над стилем цього вишуканого послання займалося двоє людей: полковник Фештетич і ротмістр Чох. Подеколи між ними спалахували гострі дискусії з питань стилістики. Так, наприклад, полковник вважав за можливе вжити вираз: «І полк найвірнопідданіше собі дозволяє». А ротмістр був тієї думки, що не лише «і» тут ні до чого, а й «найвірнопідданіше» зовсім не на місці. Вони вирішили щодня створювати по двоє речень, і їм із цим щастило. Кожен з них диктував іншому писареві: ротмістр — єфрейторові, а полковник — ройовому. Потім вони порівнювали написане. Обидва хвалили один одного без міри. Тоді полковник замкнув обидва начерки у велику шафу полкової канцелярії. Ключі від цієї шафи були тільки в нього. Він поклав обидва твори до інших, уже складених проектів, що стосувалися великого параду та змагань офіцерів і рядових полку. Усе це лежало поряд великих, зловісних, запечатаних конвертів, у яких зберігалися таємні накази на випадок мобілізації.

1 ... 125 126 127 128 129 130 131 132 133 ... 267
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)