І один у полі воїн
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #1
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- ISBN: 5-301-00295-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «І один у полі воїн». Краткое содержание книги:
Шофер легкової машини на повному ходу загальмував. Генріх відчув, як його кинуло вперед, і боляче вдарився підборіддям об переднє сидіння.
— У кювет! — крикнув він і, рвонувши дверцята машини, вистрибнув на дорогу.
Ховаючись за машиною, Генріх проплазував до схилу шосе і майже скотився в кювет. Довга кулеметна черга віялом трасуючих куль пройшла понад ним. Не підводячи голови, Генріх повернувся обличчям до скелі і витяг свій крупнокаліберний пістолет, потім обережно визирнув. Попереду, впоперек дороги, припавши на задній спущений скат, стояла вантажна машина. Через її борт обличчям униз перехилився вбитий солдат. Три непорушних тіла лежали біля грузовика. І тільки попереду його, біля найбільшої брили, що перетнула дорогу, з кювету злісно огризався німецький автомат.
Припавши обличчям до землі, Генріх подивився ліворуч. За кілька метрів від нього лежав Заугель. Виставивши автомат вперед і заховавши голову, він навмання чергами бив по скелі. Далі Генріх помітив тушу Пфайфера, що притиснувся до каменя, а за ним, очевидно, лежала Бертіна — Генріху здалося, що майнула її нога в світлій панчосі.
Кулеметна черга знову пройшла над самою головою Генріха, але нікого не зачепила.
«Макі хочуть притиснути нас до землі, щоб взяти живими!» — промайнуло в голові.
Генріх знову глянув на Заугеля. Той трохи змінив позу і лежав тепер так, що видно було його перекошене тваринним страхом обличчя. Огидне обличчя ката, що замордував сотні, а може, вже й тисячі людей, і катуватиме далі з садистською насолодою «поета допитів», як назвав його Міллер.
«Кращої нагоди не буде!»
Генріх повернув кисть правої руки з затиснутим пістолетом і вистрілив. Заугель хитнув головою і ткнувся лобом у приклад автомата…
Притиснувшись головою до землі, непорушно лежав і Генріх. Він підвів її лише тоді, коли кулемет раптом замовк. Але тепер до голови впритул присунули три автоматних дула.
— Стати! Руки вгору!
Генріх підвівся і побачив, як під дулами автоматів поволі піднімаються з кювету три постаті. Пфайфер, Бертіна, шофер. У сутінках, що почали швидко огортати все навколо, їхні обличчя здавалися білими масками.
Один з автоматників підійшов до Заугеля.
— Готовий! — кинув він комусь з партизанів. — У голову!
— Усіх зв'язати!
До Генріха підійшло двоє. Один швидко його обшукав.
— Іч, падло! Аж два пістолети мав! — злісно промовив він, простягаючи знайдений у кишені Генріха маузер і очима вказуючи на крупнокаліберний пістолет, що лежав на землі.
— І, мабуть, обидва навіть не розряджені!
— Вони перед мирними жителями хоробрі!
— У, гадина! — перший макі щосили вдарив Генріха по обличчю.
Той упав.
— Досить вам! — почувся владний голос. — В машину — і додому! Швидко!
Підштовхуючи затриманих автоматами в спину, макі підвели Генріха, Пфайфера, Бертіну і шофера до машини і наказали сісти на заднє сидіння. Навпроти них вмостилися два макі з пістолетами напоготові, на передньому сидінні — ще двоє. Один з них, очевидно командир, гукнув:
— Повертатися старою дорогою і не гаятись!
Машина дала задній хід і так їхала, мабуть, метрів з двісті, поки макі, що сидів за рулем, не завернув у якусь вузьку і в темряві майже непомітну ущелину. Їхали, не включаючи фар, переїжджаючи через купи якогось каміння, провалюючись передніми колесами у глибокі вибоїни і знов здираючись угору. Машину весь час кидало з боку на бік, і Генріх раз у раз стукався то лобом, то скронею об голову Пфайфера.
Нарешті машина вискочила з ущелини на якийсь рівніший шлях і помчала з великою швидкістю. Приблизно за годину вона зупинилася. Макі, що сидів поруч шофера, відкрив дверцята і завів з якимсь невидимим у темряві приглушену розмову, потім дверцята захлопнув, машина рушила далі.
Лише пізньої ночі прибули в гірське селище. Полонених по одному вивели і вкинули в якийсь сарай, де тхнуло гноєм і перепрілою соломою.
— Ніхто не поранений? — тихо запитав Генріх, почувши клацання замка на дверях.
— Я ні! — першим відповів шофер.
— А ви, гер Пфайфер?
— О, ради бога, не називайте хоч мого прізвища! — простогнав пропагандист.
— У вас забрано документи, отже, ваше прізвище вже відоме макі!
Пфайфер не то схлипнув, не то гикнув.
Генріх сів на солому. Від удару, яким його почастував макі, страшенно розболілася голова, а ліве око зовсім сховалося за опухом, що дедалі збільшувався.