І один у полі воїн
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #1
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- ISBN: 5-301-00295-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «І один у полі воїн». Краткое содержание книги:
Пфайфер говорив гаряче, навіть палко, голос у нього був дужий і добре натренований. Оратор то притишував його до шепотіння, чутного навіть у найвіддаленіших рядах, то підносив до лункого гуркоту, що розлягався над натовпом, як справжнє гуркотіння грому. Генріх спостерігав за обличчями слухачів і мусив констатувати — ораторське мистецтво Пфайфера впливало на аудиторію: солдати разом з ним кричали: «Гох!», — коли того хотів промовець, і мало не плакали там, де він. притишивши голос, з трагічним тремтінням у найбільш патетичних місцях говорив про загибель армії Паулюса.
Після другого мітингу Заугелю, нарешті, пощастило впіймати пропагандиста, але Пфайфер категорично заявив, що до восьмої вечора нема чого й думати виїхати з Шамбері, бо йому треба виступити ще в кількох місцях.
— Смію нагадати, гер Пфайфер, що в нас тепер не дуже спокійно, і краще було б або виїхати відразу, або заночувати в Шамбері і рушити в дорогу ранком, — зауважив Заугель.
— Аз якого це часу офіцери армії фюрера почали боятися темряви? Я звик до думки, що бояться її лише діти! — пожартував Пфайфер і окинув переможним поглядом численний почет, що його оточував.
Присутні зареготали. Заугель почервонів і відійшов.
— Гер Пфайфер, очевидно, не знає умов, які склалися в нас останнім часом, — поскаржився він Генріху.
— Гер Заугель, я вважаю, що ви цілком правильно зробили, попередивши гостя про небезпеку їздити ввечері. І мене дивує його легковажність і цей чисто демагогічний закид про боягузтво. Подивимось, куди подінеться його хоробрість вночі, та ще коли справді наскочать макі! Нам що, ми люди військові, звикли дивитися небезпеці в очі, а цей балакун, мабуть, і не нюхав пороху.
І Заугелю довелося приховати своє занепокоєння. Не міг же він признатися Генріху, що сам боїться їхати вночі, особливо тепер, коли великий загін макі спустився з гір.
О четвертій двадцять дня Генріх і Заугель зустрічали на вокзалі Бертіну.
— Який щасливий вітер заніс вас у наші краї? — запитав гостю Генріх, тільки вона з'явилася на східцях вагона.
Бертіна була в парадній формі, одягла навіть кашкета замість форменого берета, якого дозволялося носити жінкам-есесівкам.
Заугель, не приховуючи захоплення, дивився на гостю.
— Попутний, бароне, що завжди віє для тих, хто вміє вправлятися з парусами!.. А це хто? — Бертіна простягла руку Заугелю. — У мене таке враження, Генріх, ніби у вашій дивізії зібрано всіх красивих офіцерів нашої армії. Так куди і як ми поїдемо зараз?
— Це цілком залежатиме від вашого бажання: ми можемо виїхати машиною — сьогодні ввечері або поїздом — завтра вранці.
— Мене влаштовує і перший, і другий варіант, отже робіть, як хочете.
Генріх зарані замовив для Бертіни номер в офіцерському готелі, але вона заявила, що спочивати не буде, а воліє пообідати, а потім пройтися по місту.
Перепросившись, Заугель пішов уточнювати з Пфайфером час від'їзду, а Бертіна і Генріх спустилися в ресторан.
— Ви так і не пояснили, Бертіно, що то за попутний вітер прибив вас до наших берегів і чи надовго? — запитав Генріх, коли вони зручно розташувались в окремій кабіні і офіціант, подавши замовлення, вийшов.
— Інакше кажучи: звідки вас принесло і як довго ви надокучатимете мені? — розсміялася Бертіна і з викликом глянула на співрозмовника.
— Я, здається, не дав вам жодної підстави зробити такий висновок.
— А ваше вперте небажання відповісти на мій лист? А те, що ви навіть для форми не запросили мене на заручини?
— Ви жінка, Бертіно, і повинні здогадатися: я не листувався з вами і уникав вас бачити саме тому, що дуже хотів цього!
— О Генріх, — це майже освідчення! Дивіться, щоб я не спіймала вас на слові! Адже я тепер буду майже вашою сусідкою і мушу попередити: хочу віддячити цій широконосій Лорхен, викравши в неї з-під носа жениха!
— Як то будете моєю сусідкою? Адже концтабір, де ви працюєте, наскільки я пам'ятаю, у Східній Пруссії?
Бертіна підняла одне плече і повернулась ним до Генріха.
— Ви дуже неуважні, бароне! Зверніть увагу ось на це! — Бертіна постукала пальцем по невеликому погону.
— О, та вас можна поздоровити.
— Як бачите! А це означає не лише підвищення в чині, а й підвищення на посаді. Мене призначено начальницею жіночого концтабору посиленого режиму в Понте-Сан-Мартін, це, здається, недалеко від Сан-Ремі.