І один у полі воїн

Пропагандист здригнувся і з жахом в очах відсунувся.

— Запрошувати тебе буду, чи що?

Макі підійшов до Пфайфера і, схопивши його за Комір, підвів на ноги.

— Пішли! Мерщій!

Огрядне тіло пропагандиста зникло за дверима.

За десять хвилин викликали шофера. Той мовчки підвівся і, кинувши присутнім: «Прощайте», — вийшов слідом за макі.

— Генріх, я не можу, я не хочу, вони не мають права! — зойкнула Бертіна і зайшлася плачем. — Скажіть їм, що вони не мають права! Чуєте? Ви багатий, ви можете запропонувати їм грошей! О, чого ви на мене так дивитесь! Запропонуйте їм грошей, і вони нас відпустять! Я віддячу вам, Генріх! Я…

— Гольдрінг! — почулося з дверей.

Бертіна відсахнулася від нього і зойкнула.

Слідом за своїм конвоїром Генріх вийшов на залляте сонячним промінням подвір'я. Світло засліпило його, і він мусив примружити очі.

— Іч, який красень! — долинув до нього жіночий голос.

З підбитим оком, з скуйовдженим волоссям, в якому стирчала солома, Генріх справді скидався на якогось розбишаку з проїжджої дороги.

— Попади до такого в руки, так одного вигляду злякаєшся! — кинула друга жінка першій.

— А йому вже не доведеться когось лякати! — заспокоїв жінок макі, що супроводив полоненого. — Ану, ти. рушай вперед, до штабу!

У кімнаті, куди зайшов Генріх, сиділо троє. Два макі — в типовому одягу французьких селян, один — в приношеному німецькому мундирі.

— Ви хто? — озираючи полоненого з ніг до голови, запитав сивоусий француз.

Генріх назвав себе, звання і посаду. Сивоусий звірив з документами, які тримав у руках.

— Важна персона! — поганою французькою мовою кинув той, що був у німецькому мундирі.

— Знаєте розташування вашої дивізії і чисельність гарнізону по населених пунктах?

— Я прошу провести мене до командира загону, — твердо промовив Генріх.

— Він, здається, і тут хоче диктувати свої умови! — сміючись, вигукнув макі, одягнений у німецький мундир. — Поясніть йому, Олівьє, що він у полоні, а не на дипломатичному прийомі!

Генріх пильніше придивився до обличчя макі, який кинув цю фразу. Так, він не помиляється — перед ним росіянин: широке кругловиде обличчя з типово слов'янськими рисами, біляве волосся, а головне, цей акцент…

— Коли я хочу побачити командира, то я знаю, для чого це мені потрібно! — чистісінькою російською мовою сказав Генріх.

Коли б раптом вибухнула бомба, це справило б менше враження, ніж ці слова.

— Земляк, чи що? — здивовано запитав росіянин, з цікавістю придивляючись до Генріха.

— Мені потрібен командир. Більше я нічого не скажу.

— Мельников, покличте командира! — наказав сивоусий французькою мовою.

Той, кого назвали Мельниковим, вийшов, ще раз окинувши допитливим поглядом полоненого.

За хвилину він повернувся в супроводі чоловіка, зодягненого в звичайний цивільний костюм. Глянувши на нього, Генріх поспішно відвернувся.