Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
Іще однією дуже приємною несподіванкою було те, що від нього вся ця справа вимагала вкрай незначних зусиль, бо основне його бажання полягало наразі в тому, щоб брати в ній якомога меншу участь. Коли перші вибухи гніву, котрі спонукали його розшукувати втікачів, минулися, містер Беннет знову повернувся до своєї звичної лінькуватості та неробства. Невдовзі листа було написано, бо хоча й готувався містер Беннет до будь-якої справи повільно та неохоче, зате виконував її швидко. Насамкінець глава сімейства висловив бажання знати в подробицях, чим іще завдячував він своякові; на Лідію ж він був такий злий, що від листовного спілкування з нею вирішив утриматися.
Добра новина швидко розійшлася по будинку і так само швидко — по всій окрузі. Там її сприйняли з позицій зловтішної добропристойності. Звичайно ж — поживи для розмови було б набагато більше, якби міс Лідію Беннет повернули додому або — і це було б найліпшою альтернативою — заховали десь подалі від людських очей на якійсь далекій фермі. Але її майбутнє заміжжя й так давало достатньо тем для розмов, і ті доброзичливі побажання добробуту, що лунали раніше з вуст усіх зломовних старих баб, майже не втратили своєї актуальності при такій переміні ситуації, бо з таким чоловіком злиденне життя Лідії вважалося неминучим.
Два тижні місіс Беннет не сходила донизу, але в такий щасливий день вона знову зайняла чільне місце за столом і всім набридала своїм аж надто радісним настроєм. Ніяке почуття ганьби не притишило її тріумфу. Заміжжя дочки, яким вона марила відтоді, як тій виповнилося шістнадцять, стало вже майже доконаним фактом, тож її думки та слова пурхали навколо різних аксесуарів шлюбної церемонії: витончених муслінів, нових карет та необхідної кількості прислуги. Вона напружено мислила: де б в окрузі знайти підходяще місце, в якому могла б мешкати її дочка зі своїм чоловіком? Не знаючи про їхній можливий доход і не враховуючи його, вона вже поспішила відкинути багато будинків як неприйнятних через їхні недостатні розміри або їхню недостатню величність.
— Хей-Парк, може, і підійде, — мовила вона, — якщо Гулдінги виїдуть звідти, великий будинок у Стоуку теж міг би згодитись, якби там була більша вітальня; але ж Ешворт — це так далеко! Якщо вона житиме аж за десять миль від мене, то це буде просто нестерпно! Що ж до Сервіс-Лодж, то там жахливе горище.
Її чоловік не перепиняв її, доки залишалися слуги. Але коли вони пішли, то він сказав їй:
— Місіс Беннет, давайте все гарненько з'ясуємо, а вже потім можете орендувати для вашої дочки та вашого зятя хоч один, а хоч і всі ці будинки. Є один будинок, у якому вони більше ніколи не з'являться, бо їх туди не пустять. Я не потуратиму їхньому нахабству і тому не збираюся приймати їх у Лонгберні.
Ця заява супроводжувалася тривалою суперечкою; але містер Беннет був непохитним, тому ця сварка спричинилася до ще однієї його заяви, і місіс Беннет із жахом і величезним подивом дізналася, що її чоловік ані гроша не збирається витрачати на весільне вбрання для своєї дочки. Він оголосив, що навіть із такого приводу Лідія не дочекається від нього жодного подарунка. Для місіс Беннет це було просто незбагненним. Як?! Розлютитися до такого неймовірного стану, що відмовити своїй дочці у привілеї, без якого церемонія одруження втрачає майже всю свою значимість?! Це просто не вкладалось у неї в голові. У її розумінні, відсутність весільного вбрання в її дочки була для тієї ганьбою більшою, ніж її втеча і проживання з Вікхемом за два тижні до самого весілля.
Тепер Елізабет сильно жалкувала, що, піддавшись відчаю, розповіла містеру Дарсі про ту халепу, в яку вскочила її сестра, бо оскільки втеча невдовзі закінчиться шлюбом, то, може, їм вдалося б приховати непристойний початок цієї історії від тих, хто не був безпосереднім її свідком.
Вона не боялася, що через нього чутки про цей випадок набудуть подальшого розповсюдження. З цього погляду мало було людей, котрим вона довіряла більше, ніж йому, але водночас не було такої людини, чия обізнаність із моральною хисткістю Лідії пригнічувала б її більше, ніж його обізнаність. Однак це було зовсім не тому, що вона боялася ускладнень для себе особисто, бо між ними й так існувала, здавалося, неподоланна прірва. Навіть якщо одруження Лідії і відбулося б на засадах надзвичайно почесних, то навряд чи містер Дарсі став би родичатися з сім'єю, до якої, крім усіх попередніх заперечень, додався ще й шлюбний зв'язок із особою, котру він мав усі підстави зневажати.