Гордість і упередженість

«Грейсчерч-стріт, 6 вересня.

Люба моя племіннице!

Щойно отримала твого листа, тож збираюся ввесь ранок присвятити написанню відповіді на нього, оскільки здогадуюся, що скупі відомості не вмістять усього того, про що я хочу тобі розповісти. Скажу відверто — я здивована твоїм проханням, бо не очікувала його саме від тебе. Однак не думай, що я розізлилась, оскільки хочу лише, аби ти знала, що я вважаю такі розпитування з твого боку непотрібними й недоречними. Постарайся зрозуміти мене, а якщо ні — то вибач мені таку зухвалість. Твій дядько здивований не менше, ніж я — і ніщо не змусило б його вчинити так, як він вчинив, якби він не вірив, що ти є зацікавленою стороною. Але якщо ти не маєш до цього відношення й дійсно нічого не знаєш, то тоді мені слід бути більш відвертою. В день мого повернення з Лонгберна до твого дядька завітав найнесподіваніший візитер — містер Дарсі. Вони зачинились і мали кількагодинну бесіду, котра скінчилася ще до мого приїзду, тому моя допитливість постраждала не так сильно, як твоя. Він прибув, аби сказати містеру Гардінеру, що дізнався, де перебувають твоя сестра та містер Вікхем, і що вже встиг переговорити з ними обома: кілька разів із Вікхемом і один раз — із твоєю сестрою. Наскільки я зрозуміла, містер Дарсі залишив Дербішир через день після нашого від'їзду і приїхав до Лондона з твердим наміром вистежити їх. До цього, як він заявив, його спонукало усвідомлення власної вини в тому, що надто мало розповідав про нікчемність Вікхема і тому не зміг унеможливити кохання та довіру до нього з боку порядних дівчат. Містер Дарсі в усьому великодушно звинувачував свою надмірну гордовитість і зізнався, що раніше вважав нижче власної гідності надавати розголосу своїм приватним справам і гадав, що люди самі розберуться — хто такий Вікхем. Тому він визнав за свій моральний обов'язок втрутитись і спробувати усунути зло, спричинене, як він вважав, ним самим. Я впевнена, що будь-яка