Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
Нинішнього сімейного нещастя їй цілком вистачало для того, щоб почуватися пригніченою, тому не варто було забивати собі голову ще й цією проблемою, хоча Елізабет, на цей час досить добре розібравшись у власних почуттях, чудово усвідомлювала, що коли б вона не знала нічого про Дарсі, то їй було б дещо легше пережити ввесь жах тієї ганьби, якою вкрила себе Лідія. Їй подумалося, що це скоротило б удвічі кількість її безсонних ночей.
Коли містер Беннет прибув, то вигляд мав як зазвичай — філософськи-спокійний. Говорив він теж, як зазвичай, мало. Про справу, що покликала його до міста, він не сказав нічого взагалі, тож дочки його не відразу наважилися про неї розпитувати.
Тільки у другій половині дня, коли він приєднався до них під час чаювання, Елізабет спробувала заговорити на цю тему, а містер Беннет, вислухавши її коротке співчуття з приводу нещасть, яких йому довелося зазнати, відповів:
— Не треба про це нічого казати. Це ж мої страждання, а не ваші. Це ж я у всьому винний, тож і мушу страждати сам.
— Не будь до себе таким суворим, — відповіла Елізабет.
— Не підштовхуй мене до цього гріха! Для людської натури гріх поблажливості до самого себе є таким спокусливим! Ні, Ліззі, — дозволь мені хоч раз у житті повною мірою відчути свою провину. Та я не боюся зламатись під тягарем цього почуття — воно ж таке скороминуще!
— Як ти гадаєш — вони в Лондоні?
— Так, бо де ж іще вони можуть так добре сховатися?
— До того ж Лідія завжди мріяла побувати в Лондоні, — додала Кітті.
— Значить, їй надзвичайно поталанило з цією втечею, — сухо мовив батько, — вона, напевне, надовго там затримається.
Трохи помовчавши, він продовжив:
— Ліззі, я не тримаю на тебе зла за ту пораду, яку ти мені дала в травні і яка — з огляду на те, що сталося, — демонструє твою надзвичайну проникливість.
Їх розмову перервала поява старшої міс Беннет, котра прийшла за чаєм для своєї матері.
— Комусь ця показуха явно подобається, — скрикнув містер Беннет, — вона надає певної витонченості стражданням! Завтра я вчиню те ж саме: вдягну нічну шапочку, халат, засяду собі в бібліотеці та й буду горювати, з нетерпінням чекаючи, доки не втече Кітті.
— Нікуди я не втечу, тату, — роздратовано відповіла Кітті. — Якби я поїхала до Брайтона, то поводилася б краще, ніж Лідія.
— Ти — і до Брайтона?! Та я б не відпустив тебе й за п'ятдесят фунтів навіть до Іст-Берна! Ні, Кітті! Тепер я став обачливим, і незабаром ти відчуєш наслідки цієї переміни. Більше ніколи жоден офіцер не зайде до мого будинку і навіть не з'явиться в окрузі. Бали забороняються цілковито — хіба що тільки в супроводі старших сестер. На вулицю — не рипатись, якщо кожного дня не зможеш довести, що поводилася розважливо протягом десяти хвилин.
Кітті сприйняла ці загрози цілком серйозно й тому почала рюмсати.
— Та годі, годі, — мовив батько, — не побивайся. Якщо наступні десять років ти будеш слухняною дівчинкою, то під кінець цього терміну я вивезу тебе в люди.
Розділ XLIX
Через два дні після повернення містера Беннета Джейн та Елізабет прогулювалися серед чагарникових насаджень позаду будинку й помітили економку, яка до них поспішала. Вирішивши, що та прийшла покликати їх до матері, вони пішли їй назустріч; наблизившись, вони почули не очікувані напучування від місіс Беннет, а такі слова, з якими економка звернулася до старшої сестри:
— Вибачте, пані, за втручання, та я сподіваюся, що вам приємно буде почути гарні новини з Лондона, тож оце я наважилася прийти і запитати.
— Про що ти кажеш, Хілл? Ні про які новини з міста ми не знаємо.
— Та що ви, пані, — вигукнула місіс Хілл украй здивовано, — хіба ви не знаєте про вістовика, що прибув до хазяїна від містера Гардінера? Він був тут менше ніж півгодини тому і приніс хазяїну листа.
Дівчата прожогом кинулися до будинку, не гаючи часу на розмови. Вони промайнули через вестибюль до їдальні, звідти — до бібліотеки, але батька не знайшли і там; вони вже збиралися податись нагору, думаючи, що він у материній кімнаті, як раптом зустріли дворецького, котрий сказав:
— Якщо ви шукаєте хазяїна, пані, то він зараз прямує до гаю.
Отримавши ці відомості, сестри відразу ж кинулися назад через залу і подалися бігом через галявину слідом за батьком, котрий рішуче прямував до невеличкого ліска скраю поля.
Джейн, важча і менш звикла до бігу, ніж Елізабет, незабаром відстала, а її сестра, хапаючи ротом повітря, наздогнала батька й нетерпляче вигукнула: