Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Після чого взяла самопрядку і повернула її дев'ять разів: на дев'ятому колі кинула її і вже тільки стежила, не торкаючись, за нею доти, доки коловроток не зупинився.
Далі я побачив, як вона скинула з ноги одну з дерев'янок (званих у нас сабо), накинула на голову хвартушок, наче піп свій нарамник перед тим, як правити обідню, і підв'язала його під шиєю ветхою, рябою, смугастою шматкою. Отак убравшись, вона добре ковтнула з боклаги, дістала з баранячої калитки три грошини, засунула їх у три горіхові шкаралупи, а шкаралупи поклала на денце перекинутого горщика з-під пташиних пер і тричі обмахнула мітлою піч, відтак кинула у вогонь півв'язанки вересу й суху лаврову галузку. Потім мовчки стала дивитись, як усе це палає, і скоро переконалась, що дрова горять без тріску і пуку.
Тоді вона зарепетувала як на пуп, вигукуючи якісь варварські слова, що дивно якось кінчались, аж Панурґ несамохіть сказав Епістемону:
— Достолиха, мене вже тіпає! Боюсь, що це якесь характерство. Вона мовить не по-християнському. Дивіться, та вона виросла на чотири ампана, як цим хвартушком накрилась. Чого це вона так жвакає щелепами? Навіщо поводить плечима? Чому мляскає варґами, наче та мавпа, трощачи раків. У мене в ушах дзвенить. Це, не кажи ти, завиває Прозерпіна. Чого доброго, з'явиться чортівня. Тьху, бридота! Тікаймо! Хай ти западешся, я вмираю зі страху! Не люблю нечистої сили. Вона мене дратує, вона мені гидка. Тікаймо! Бувайте, пані, красно вам дякую! Я не женюся! Нема дурних!
Тут Панурґ шаснув з хати, але бабця його випередила, вискочивши з веретеном у руці у присадок. Там росло фиґове дерево. Стара тричі поспіль труснула його, а потім веретенцем на восьми опалих листочках написала кілька коротких віршиків. Відтак пустила листочки за вітром і мовила:
— Хочте, шукайте, зможете, найдіть: там написано, який шлюб вам суджений.
З цим словом рушила до своєї барлоги, стала на порозі і, піднявши сукню, нижню спідницю й сорочку аж під пахви, заголила паністару. Узрівши теє, сказав Панурґ Епістемону:
— Ненько моя рідненька! От воно, сивіллине лігво!
Аж це прибила за собою двері і більше не показувалась.
Тут вони кинулися шукати листочків і відшукали їх на превелику силу, бо вітер порозкидав їх по кущах усієї долини. Порозкладавши листя до ладу, вони прочитали таке римоване віщування:
Розділ XVIII
Як Пантаґрюель і Панурґ по-різному тлумачили вірші панзуйської сивілли
Підібравши листя, Епістемон і Панурґ вернулися до двору Пантаґрюеля чи то радісні, чи то непишні. Радісні тим, що вернулися додому, а непишні від важкої дороги, нерівної, кам'янистої і незручної. Дуже докладно розповіли вони Пантаґрюелеві про свою подорож і про те, яка з себе сивілла. Насамкінець вручили йому фиґові листочки і показали віршований напис.
Пантаґрюель, прочитавши віщування, зітхнув і сказав Панурґові:
— Розумію ваш настрій. Пророкування сивілли прямо викладає те саме, що нам уже вказала ворожба за Верґілієм, а заодно і ваші власні сни, а саме: що жінка вас зганьбить, що наставить вам роги, бо зійдеться з іншим і від нього зайде в тяж, що оббере вас до нитки, що лупитиме і дратиме шкуру з вас живого і надіб'є якогось там вашого бебеха.
— Ви тямите (озвався Панурґ) в принесених нами передбаченнях, як свиня в ласощах. Даруйте, що так висловився, але це спересердя. Сприймайте все навпаки. Ось вислухайте гарненько.
Стара мовить: достоту як щось приховане не витягнеш на люди, так само чесноти мої і високі прикмети марнуватимуться доти, поки я не женюся. Я не раз від вас же чув, що високий уряд і посада зриває з людини всі покрови, виказує всі її таємниці. Коротко, досить людині почати чимось заправляти, як ви дізнаєтесь напевне, що вона за одна і чого варта. Отож поки людина житиме своїм життям, вона для вас зоставатиметься схованою під габою. Ось що означає перший двовірш. Адже не станете ви доводити, що честь і добра слава добропорядної людини висять на голій у самодайки?
Другий вірш мовить: малжонка моя ходитиме груба (а це ж і є найвище блаженство всякого шлюбу), та не мною. Хай тобі грець, я думаю! Вона понесе гарнесенького опецька. Я вже зараз кохаю його безтямно, впадаю коло нього всією душею. Ох, це козя! Тільки-но його побачу, тільки-но почую його белькотання, де й подінуться всі найбільші і найгризькіші гризоти! Дяка цій бабусі! Далебі, я їй покладу з моїх сальмійських доходів добру ренту, тільки не поточну, як у цих прицюцькуватих, забитих зубрінням бурсаків, а консолідовану, як у цієї шанованої професури на університетських катедрах. Бо, по-вашому, виходить, що малжонка моя носитиме мене в утробі, що вона мене зачне і сплодить і що про мене казатимуть: «Панурґ — другий Бахус. Він двічі народився. Він воскрес, як Іполит, як Протей, сплоджений вперше Тетидою, а вдруге матір'ю філософа Аполлонія, як обидва Палики, народжені у Сицилії, над річкою Симета. Його дружина була ним вагітна. Він оновив старезну мегарську полінтокію і Демокрітів палінгенез? Дурниця! Не хочу і слухати!