Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Тобі це, брате Жане, відомо. Ходімо, голубе, хай тобі те та се, гайда! З голоду черево моє виє, мов той пес. Всипимо йому в пельку тетері, як Сивілла Церберові, от воно й стихне. Тобі смакує тетеря на перше, а я волію зайчатину, а закусити можна солоним орачем на дев'яте.
— Зрозуміло (відповів брат Жан). Ти добув цю метафору з монастирського казана. Орач — це віл, яким орють, а на дев'яте — виходить, як уже добре вкипілий.
У мої часи чесні отці, за давезним кабалістичним правом, не писаним, а усним, прокинувшись, перш ніж іти на ранню службу, бралися до важливого приготування: срали у сральниці, сцяли у стяльниці, плювали у плювальниці, мелодійно харкали у харкальниці, позіхали у позіхальниці, а все, щоб не принести на відправу чогось нечистого. Потому вони побожно сунули до святої каплиці (так їхнім волапюком іменувалася монастирська кухня) і ревно дбали про те, аби воловина на снідання братам у Христі як стій ставилася на вогонь. Зчаста вони навіть самі його розпалювали.
І як заутреня була з дев'яти часів, вони раненько вставали, бо по тому довгому псальмоголосінню апетит і спрага підсичувалися ще сильніше, ніж після скигління на утрені з двох-трьох часів. І що раніше вони вставали, у відповідності зі згаданою кабалою, то раніше воловина ставилася на вогонь, а що довше вона стояла, то більше упрівала, більше умлівала, роблячись для зубів ніжніша, для піднебіння солодша, для шлунка споживніша, для ченчиків ситніша і наїдкуватіша. Ось така і є єдина мета і перша спонука чернеччини: каптурники, щоб ви знали, їдять не на те, щоб жити, вони живуть на те, щоб їсти: до цього і зводиться для них увесь сенс буття на цьому світі. Ходімо, Панурґ!
— Аж ось коли (сказав Панурґ) я розкусив тебе, курвалю мій кармазиннику, курвалю кляшторський, курвалю кабалістичний! Кабала для чорноризців аж ніяк не кабальна. Я ладен брязнути капшуком, ладен озолотити тебе за те, що ти з таким свистом виклав мені особливий розділ кулінарно-монастирської кабали. Ходімо, Карпалиме! Брате Жане, мій соколику, ходімо! Чолом вам, панове! Наснилося мені, наверзлося, можна тепер і гріха вкусити — смикнути. Гайда!
Панурґ ще не договорив, як Епістемон товстим голосом:
— Це ж, — гукнув, — світова у людей річ: збагнути, передбачити, виявити і провістити чуже безголов'я. Проте зовсім небуденна річ — передбачити, виявити, провістити і збагнути безголов'я власне. Езоп у своїх Притчах знайшов глибокий образ: людина приходить у цей світ із саквами через плече: в передній шаньці сховані гріхи і напасті чужі, їх видно всі без винятку, а в задній шаньці — власні гріхи і напасті, і їх бачать і розуміють лише ті, кому потурає небо.
Розділ XVI
Як Пантаґрюель порадив Панурґові удатися до панзуйської сивілли
Невдовзі Пантагрюель покликав до себе Панурґа і сказав так:
— Моя любов до вас, з роками все сильніша, змушує мене піклуватися про ваше добро і про вашу вигоду. Ось що я намислив. Подейкують, у Панзу, що біля Круле, мешкає іменита сивілла, яка непомильно пророчить майбутнє. Візьміть з собою Епістемона, рушайте до неї і послухайте, що вона скаже вам.
— Не інакше (сказав Епістемон) це якась Кандія чи Саґана, ворожка і чарівниця. А міркую я так, бо ті місця мають погану славу: там тих ворожок до гибелі, куди більше, ніж у Тесалії. Іти туди невільно — Мойсеїв закон забороняє.
— А ми (сказав Пантагрюель) не жиди, а що вона ворожка — це ще баба надвоє гадала. По вашому поверненні ми все це гарненько просіємо і переточимо.
Звідки нам знати — а що як це одинадцята сивілла чи друга Кассандра? Даймо навіть, вона ніяка не сивілла і титла сивілли не заслуговує, то що, з вас шапка спаде абощо, як ви попросите її розвіяти ваші вагання? Тим паче що про неї така пославка, ніби вона знає і розуміє більше за всіх у тім краю і за всіх жінок на крузі земному. Хіба це гріх завжди учитися і завжди набиратися учености, хоча б від дурня, від горщика, від черепка, від рукавиці, від капця?
Згадайте, як Александер Македонський після звитяги над царем Дарієм під Арбелами відмовився при його сатрапах прийняти одного чоловіка, а потім безліч разів у цьому каявся, та було вже пізно. До Персії він вступив переможцем, але опинився геть-то далеко від Македонії, свого спадкового царства, і йому дуже боліло, що новини звідти до нього не доходять, бо відстань далека, а потім ці країни відокремлюють великі ріки і розмежовують пустелі та гори. І ось у цій притузі і в цьому клопоті, клопоті чималому (бо його царство і панство могли загарбати і посадити там нового царя і створити нову державу, перш ніж він дістав би звістку і встиг щось зробити), до нього явився сидонець, ручий і тямущий купчик, але одягнутий убого і з себе непоказний; а прийшов він заявити і сказати цареві, що готовий показати, яким шляхом і робом можна звістити його країну про його звитяги в Індії і самому дізнатися про становище в Македонії та Єгипті. Александрові ця пропозиція здалася безглуздою й несвітською, і він відмовився купчика вислухати чи допустити до себе.