Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
— Бачте (сказав Панурґ). Я не мав ріски в роті.
— До добра це, як я передчуваю, не доведе. Коли сон раптово уривається і сновидець зостається невдоволеним і сердитим, то це або означає або віщує лихо.
Як це означає лихо, то треба боятися якоїсь поганої, злосливої, підступної, прихованої, загнаної хвороби, і от ця хвороба, зріючи всередині тіла, починає уві сні, як навчає медицина, даватися взнаки і виходити на поверхню. Від цього грізного процесу порушується спокій і збуджується-збурюється чуттєвий нерв. Це все одно, що, за прислів'ям, дрочити шершнів, кинути камінь у Камарину чи розбуркати кота.
Як це віщує лихо, то треба чекати, після сонного видіння душі, якогось безголов'я, приготованого нам долею, і це безголов'я не за горами.
Ось приклад: сон і тривожне пробудження Гекуби, сон Евридіки, Орфеєвої дружини. Обидві вони, за свідченням Еннія, прокинулися раптово і з моторошним почуттям. І на тобі. Незабаром перед Гекубиними очима загинули її муж Пріам, її діти, її батьківщина. І Евридіка теж страшною смертю вмерла.
Еней, той уві сні розмовляв з небіжчиком Гектором і раптово прокинувся. І на тобі. Тієї ночі була сплюндрована і спалена Троя. Іншого разу, побачивши уві сні своїх домових богів та пенатів, він з жахом прокинувся і того ж таки дня зазнав у морі страшної хвищі.
Турна, того уві сні під'юджувала пекельна Фурія піти війною на Енея, і спересердя він раптово прокинувся; потім, битий не раз лихою годиною, він поліг від руки того ж таки Енея. Таких прикладів тьма-тьменна.
А сам Еней, за свідченням Фабія Піктора, хай би що там задумував, що зачинав, хай би що йому діялось, усе це перед тим привиджувалося йому уві сні.
Приклади ці не позбавлені глузду. Бо якщо сон і спочив — це дар і окрема ласка богів, як утверджують філософи і як свідчать поети:
то такий дар може викликати пересердя і гнів лише тоді, як загрожує якась велика напасть. Інакше спочив — не спочив і дар — не дар, і посилають його не прихильні боги, а зловорожі гаспиди, за відомою приказкою: εχθρών άδωρα δώρα.[250]
Уявіть собі, як за багатим столом сидить господар і їсть усмак, аж це на початку обіду він з жахом зривається на рівні. Тих, хто не знає причини, це вразить непомалу. Що за чудасія? А все тому, що він почув крик челяді: «Горить!», або крик служниць: «Грабують!», або крик дітей: «Вбивають!» І господар мусить кинути їжу і йти на помогу, на порятунок.
Справді, я пригадую, що кабалісти та масорети, тлумачники Святого Письма, пояснюючи, як його визначити, який ангел нам явився (сам-бо сатана прикидається ангелом світлим), бачать ріжницю між ними в тім, що добрий ангел, утішник, являючись людині, спершу наганяє на неї холод, а потім утішає й залишає її радісною й щасливою, тоді як злий ангел, спокусник, спершу радує людину, а наскінчу залишає її збентеженою, невдоволеною і розгубленою.
Розділ XV
Панурґові визворотки і виклад монастирської кабали щодо солонини
— Хай Бог (сказав Панурґ) милує від зла того, хто добре бачить, але нічого не чує! Бачити я бачу вас добре, але я вас не чую і не розумію, що ви там прорекли. Голодне черево глухе. Їй-богу, хочеться аж-аж. Адже я охляв з великої праці. Сам метр Муш і той не згодиться в цьому році наслати на мене ще раз такого кошмару.
Не вечеряти, хай тобі біс? Дзуськи! Брате Жане, ходімо снідати. Як я гарненько поснідаю і шлунок мій напханий сіном-оброком, то обійдуся, в разі потреби і скруту, і без обіду. Але не вечеряти? Дзуськи! Це злочин. Це ґвалт над самою природою.
Природа сотворила день, аби усяк виявляв активність, працював і порався коло якогось діла. А щоб нам було замашніше, вона дала нам свічку (чи то пак ясне і радісне світло сонця). Ввечері вона потроху у нас його забирає і безсловесно мовить нам: «Дітки! Ви люд хороший! Годі працювати! Уже смеркає: пора шабашити, пора підживлятися добрим хлібом, добрим вином, добрими стравами, а потім, трохи пожирувавши, лягайте і спочивайте, аби назавтра, зі свіжими силами, стати до роботи».
Так чинять сокольники. Вони не випускають птахів зараз же по годівлі, птахи травлять їжу на сідалі. Це напрочуд добре розумів той папа, що запровадив говіння. Він звелів постувати до третьої пополудні; решту дня поживляй душу як-хотя. Колись мало хто обідав; про ченців та каноників не згадую (вони тільки й знають, що всі дні свято справляти; монастирський закон суворий: de missa ad mensum[251]; за стіл сідають, не дочекавшись настоятеля; чекати вони ладні скільки завгодно не інакше, як наминаючи, аж за вухами лящить). Зате вечеряти вечеряли всі, як один, хіба крім якихось там соньків, недарма латиною вечеря — соепа, тобто сукупна.
250
Дари від ворогів — не дари (грецьк.).
251
Від меси — за стіл (латин.).