Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
А проте хіба цареві було важко допустити його і з'ясувати, що ж купець знайшов? Хіба Олександрові уйняло б чести, хіба б вийшло на якусь її поруху, якби він довідався, який хід, який ярміс збирався вказати йому сидонець?
Природа, гадаю, немарно обдарувала нас відкритими вухами, не поставивши ні дверцят, ні затули, як це зробила для очей, язика та інших тілесних вустів. А зробила це, по-моєму, на те, аби ми могли повсякчас, навіть уночі, завше чути і через слух щось дізнаватися, бо з усіх чуттів слух найпохопливіший. І, може, той чолов'яга був ангел, чи то пак вісник Господень, як, скажімо, Рафаїл, посланий до Товита. Надто швидко цар його прогнав, надто пізно потім розкаявся.
— Ваша правда (сказав Епістемон), а проте ви мене не переконали, що заслуговувала б уваги порада і попередження жінки, та ще такої жінки, та ще з такого краю.
— А от мені (сказав Панурґ) поради жінок, надто старих жінок, корисні. Завдяки їхнім порадам я завиграшки випорожнююся, іноді двічі на день. Друже мій! Це ж бо справжні лягаві суки, це вказівні персти. Недарма їх охрестили химородницями, бо вони й справді химородять і їхні химороди впливають на наше майбутнє. А ще я їх називаю обачницями, бачницями і передбачницями, як величали латиняни Юнону, бо їхні передбачення і завбачення і спасенні і благі. От порадьтеся з Штагором, Сократом, Емпедоклом та нашим метром Ортуїном.
А ще я хвалю до небес давній звичай германців, які на вагу сикля[252] цінували і шанували поради бабів: їхні завбачання і відповіді ощасливлювали їх тією мірою, якою їм ставало мудрости слухати їх. Свідки цього: стара Авринія і матуся Велледа, що жили за Веспасіана.
Як на мене, стара жінка вже тому сивілла, що посивіла. Ну, ходімо з Богом! На Бога, ходімо! Чолом, брате Жане! Візьми на прощання мій гульфик!
— Гаразд (сказав Епістемон), піду і я, але попереджаю: почне вона щось прорікати й чарувати, я вас кину на порозі, і поминай як звали.
Розділ XVII
Як Панурґ розмовляв з панзуйською сивіллою
Три дні забрала дорога. На третій день їм показали дім віщовниці — він тулився на узбіччі гори, під крислатим каштаном. Вони без перешкод упали в халупу, під солом'яною стріхою, похилу, порожню, закурену.
— Ба! — сказав Епістемон. — Геракліт, великий скотист і темний філософ, нітрохи не здивувався, впавши в таку оселю, а своїм вихованцям та учням пояснив при цьому, що боги домують тут не гірше, ніж у препишних палатах. І мені здається, що сама така хатчина була у преславної Гекали, де вона приймала юного Тесея; такою була й хижка Прея чи Енопіона, куди не погордували зайти підживитися й заночувати Юпітер, Нептун та Меркурій і де вони, на спілку, скували Оріона, відливши зі своїх горнців.
У кутку біля печі побачили вони бабцю.
— Та це ж (гукнув Епістемон) сивілла, ота стара баба в Гомера: τη καμινοΐ.[253]
Бабуня була хирюща, у лахах, сама снасть, беззуба, з каправими очима, шмарката горбачка, аж тлінна, і варила юшку з зеленої капусти, кинувши туди жовтий кришеник сала і стару шпикову кістку.
— От гадство! (мовив Епістемон) Сіли ми маком. Жодної відповіді ми з неї не виб'ємо. Ми не взяли з собою золотого обушка.
— А я (озвався Панурґ) дечого прихопив. У бесагах у мене є такий золотий обушок: кілька дзвінких побрязкачів.
З цим словом Панурґ віддав чолом бабі, підніс їй шість копчених бичачих язиків, повний горщик кускуса, боклагу з трунком і баранячу калитку, напхану новенькими бренькачами, ще раз віддав чолом, а відтак надів на підмізинець гарного золотого перстеника, пречудово оправленого баським жабником. Потім коротко пояснив їй, чому прийшов, уклінно просячи її почаклувати і сказати, який буде його шлюб.
Баба якийсь час мовчала, задумано жуючи пеньками, далі присіла на днище перекинутої бодні, взяла три старих веретена й заходилася крутити-вертіти їх туди-сюди; потім лапнула за їхні вістря, вибрала найгостріше, а два інших поклала під ступку на просо.
252
Сикль — давньогебрейська монета.
253
Куховарка (грецьк.).