Зарубіжний детектив

У кабінеті нотаріус відгорнув портьєру, що прикривала одну зі стін. За нею лежала купа цегли й мулярське причандалля. Вероніка зняла килим, за яким з'явилися у стіні дві ніші на людський зріст.

— Ну, так, — Гольдштейн нахилився над сидячими безвладно в кріслах постатями, глянув на годинника і з усмішкою кивнув Вероніці. Та підійшла з широким мотком лейкопластиру і ножицями. Відтинала шматки пластиру, а нотаріус рівно й гладенько заклеював ними уста непритомних Мрочеків.

Вероніка швидкими, вправними рухами зв'язала їм ноги й руки. Потім разом, важко дихаючи, перенесли тіла, спочатку Галини, потім Тадеуша, до ніш і сперли їх на стіну все в тій же сидячій позі.

Гольдштейн нахилився і взявся за кельню. Вероніка подала першу цеглину. Нотаріус поклав її в ногах Тадеуша. Стіна почала рости…

Мрочек струснув головою й розплющив очі. Майже водночас опритомніла й Галина. Цеглини, швидко кладені старим нотаріусом, сягали обом уже ледь не по груди.

— А, доброго вечора, — проказав Гольдштейн. — Дуже міцно спите!

Крізь лейкопластир Тадеуш намагався щось говорити.

— Ох, ні, не говоріть, прошу вас. Я знаю, що ви, напевно, трохи здивовані. Признатися, ситуація дещо незвична. Зараз все поясню, але коротко, бо коли покладу останню цеглину, ви не будете мене вже так добре чути, а кричати я, звичайно, не зможу. Все повинно зостатися між нами.

Вероніка, яка порядкувала коло Галини, усміхнулася спокійно.

— Отож ваш дядько мусив померти, бо знайшов Бруно. Ви не знали Бруно? Бруно Хейдель, мій друг по СС. Тільки я був дещо розсудливішим. Разом ми працювали в концтаборі. Був там один єврей з родиною. Навіть соромно признатися, трохи схожий на мене. Нотаріус. Помер, бідолаха. І вся його сім'я також. Всі в один день. А документи я взяв у канцелярії табору й приховав на всякий випадок. І от знадобилися пізніше, як бачите. Психологія, знаєте, велика наука. Нікому якось і в голову не прийшло, щоб офіцер СС по війні міг переховуватися в личині єврея…

Він поклав чергову цеглину. Тадеуш дивився на нього незрушно. Наступна цеглина вже прикрила його підборіддя.

— Бруно, на жаль, не пощастило. Прибули ми сюди втрьох: він, його дружина і я. Його розпізнали. Коли він утік, з останніх сил до нас дістався. Помер на другий же день. Була зима. Море замерзло на кілька кілометрів од берега. А він був великий і важкий. Але якраз ще той один будинок на нашій вулиці не був заселений. Замурували Бруно в надії на те, що…

Старанно поклав нову цеглину. Тепер вже видно було тільки очі та лоб молодого лікаря.

— … що спочиватиме він там до дня, коли наші повернуться на ці землі. Ну, а старий Мрочек випадково виявив його. Не було б щастя, так нещастя помогло: з повідомленням про своє відкриття прийшов він просто до мене. Мало того, попросив нікому не говорити. Звірився мені. А от не дуже вірив у здібності того молодого капітана Желеховського. Боявся, що комендант може сполохати можливого спільника Бруно. Бо, звісно, Мрочек здогадався, що то саме Бруно, і зрозумів, що поховати його міг тільки той, хто теж був німцем. Зрештою, Вероніка поклала вмерлому квіти на груди. Це була помилка, хоч і зрозуміла, якщо хтось когось справді кохав. Мрочек хотів сам докопатися до істини. Ну а ми, звичайно, допустити того не могли, бо невідомо, як все може повернутися, коли починають копатися у минулому і звіряти, наприклад, документи. Тож ми й постановили, що Мрочек мусить померти. Але так, щоб усі визнали це за випадок. А потім приїхали ви, а стіна ще не засохла. Випадково знаходите місце вічного спочинку Бруно. Ситуація знову виникла дуже неприємна. Це була найгірша, мабуть, година в моєму житті, коли я мусив розмуровувати стіну і забирати з неї Бруно, маючи вас над головою. На щастя, все вдалося. Моторка була готова до затоплення ще відтоді, як вирішили ми позбутися Станіслава. Міг, випивши те молоко, попливти без моторки або в моторці. Якби моторка не затонула, по кількох годинах міг би пробудитися десь у морі. Отож треба було зробити так, щоб він залишився в воді, тобто під водою. З вами пізніше склалася схожа ситуація. На жаль, молоко ваше википіло. Інакше б, увійшовши до човна, пішли б з ним на дно. А з вами заодно і схований там скелет…