Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Згадка про святотатство дала зрозуміти Санудо, що йдеться про священика, можливо, навіть про нього самого.
— Усе твоє кохання, — промовив він тремтячим голосом, — має належати чоловікові, вибраному для тебе батьками.
— Ах, отче, — продовжувала дівчина, — чому ж він не схожий на того, якого я покохала? Чому ж не має його чулого, хоч і суворого погляду, його рис — таких гарних і шляхетних, його величної постаті?
— Сеньйорито, — перервав її Санудо, — не годиться так говорити на сповіді.
— Бо це не сповідь, — відповіла молода дівчина, — це визнання.
Сказавши це, вона підвелася, зашарівшись, підійшла до товаришки, і вони разом вийшли з костелу. Санудо провів їх поглядом і цілий день був задумливий. На другий день він засів у сповідальні, але ніхто не прийшов, так само й наступного дня. Лише на третій день грішниця повернулася з дуеньєю, приклякнула у сповідальні й промовила до Санудо:
— Отче мій, мені здається, що цієї ночі я мала об’явлення. Розпач і сором терзали мою душу. Мій злий дух підсунув мені нещасливу думку, я схопила одну з моїх підв’язок і обкрутила її навколо шиї. Я перестала дихати, і раптом мені здалося, що хтось притримує мої руки, сильне світло осліпило мої очі, і я побачила святу Терезу, мою заступницю, яка стояла біля мого ліжка. «Доню моя, — сказала вона мені, — висповідайся вранці перед отцем Санудо й попроси його, щоб дав тобі пасмо свого волосся, яке ти будеш носити на серці і яке поверне тобі божу милість».
— Відійди від мене, — сказав Санудо, — преклони коліна біля підніжжя олтаря й зі сльозами благай небо, щоб вирвало тебе з пекельної мари. Я ж, зі свого боку, буду молитися, прикликаючи для тебе милосердя Боже.
Санудо підвівся, вийшов зі сповідальні й подався до каплиці, де аж до вечора палко молився.
Наступного дня молода грішниця не приходила, прийшла тільки дуенья, приклякнула перед сповідальнею і сказала:
— Ах, отче, я прийшла благати тебе бути поблажливим до молодої нещасної, душа якої близька до загибелі. Її довела до розпачу суворість, з якою ти з нею вчора повівся. Вона каже, що ти відмовив їй у якійсь реліквії, яку ти маєш. Розум її потьмарився, і тепер вона думає тільки про те, як покінчити з життям. Піди до себе, отче, принеси ту реліквію, яку вона в тебе просила. Благаю тебе, не відмов мені в цій милості.
Санудо закрив лице хусткою, встав, вийшов з костелу й незабаром повернувся. В руці він тримав маленьку ладанку й сказав, подаючи її дуеньї:
— Візьми цей шматочок черепа нашого святого патрона. Булла Святого Отця поєднує з цими реліквіями найрізноманітніші відпущення, вони є найціннішими з усіх реліквій, які ми маємо. Хай твоя вихованка носить її на серці, і нехай їй поможе Бог.
Діставши в руки ладанку, ми відкрили її в надії, що знайдемо там пасмо волосся, але очікування наші були марними. Санудо, хоча й чулий і легковірний, може, навіть дещо марнославний, був усе ж цнотливим і вірним своїм засадам.
Після вечірнього уроку Вейрас запитав його, чому священикам не можна одружуватись.
— Щоб не бути нещасними на цьому і, можливо, не потрапити до пекла на тому світі, — відповів Санудо, після чого з суворим виразом обличчя додав: — Я забороняю тобі раз і назавжди задавати такі запитання.
Наступного дня Санудо не пішов до сповідальні. Дуенья запитувала про нього, але він прислав замість себе іншого духівника. Ми вже стали сумніватися в результаті наших негідних намірів, як нам допоміг несподіваний випадок.
Молоденька графиня де Лірія незадовго перед заміжжям з маркізом де Фуен Кастилья небезпечно захворіла; вона маячила в гарячці й була на межі безумства. Весь Бурґос щиро цікавився тими двома славними домами, і звістка про хворобу сеньйорити де Лірія сколихнула всіх. Отці театинці також довідалися про це, а ввечері Санудо отримав такого листа:
Отче мій!
Свята Тереза сильно розгнівалася й каже, що ти мене ошукав; не жаліє вона гірких докорів і для доньї Мендоси за те, що щоденно проїжджала зі мною повз колеґію театинців. Свята Тереза кохає мене значно сильніше, ніж ти… Голова в мене крутиться… я відчуваю нечуваний біль… помираю.
Той лист був написаний тремтячою рукою і був майже непрочитуваним. Внизу іншим почерком було дописано:
Моя бідна хвора пише по двадцять подібних листів на день. Зараз вона вже не може втримати перо в руці. Молися за нас, отче мій. Оце і все, що я можу тобі сповістити.