Трудівники моря

До цих чотирьох балок були підвішені на шкентелях блоки з лопарями; дивним і занадто сміливим у їх розміщенні було те, що двошківні блоки знаходилися на одному кінці балок, а звичайні блоки — на другому. Це досить значне, а тому й небезпечне відхилення було, очевидно, обумовлене необхідністю, яку диктувало намічене Жільятом завдання. Талі були міцні, блоки — надійні. До талей були підв'язані мотузки, що здалеку скидалися на нитки; уламок корабельної катастрофи — Дюранда, — здавалося, підвішена на нитках під цією повітряною спорудою із балок та блоків.

Але насправді Дюранда ще на них не висіла. Якраз прямо під балками в палубі було пробито вісім отворів — чотири з правого і чотири з лівого боку машини, а під ними в підводній частині пароплава було пробито ще вісім отворів. Мотузки, які опускалися вертикально від чотирьох талей, проходили крізь палубу і, вийшовши з підводної частини судна через отвори правого борту, йшли під кілем і машиною, потім, знову повернувшись у пароплав через отвори лівого борту, далі тяглися вгору через палубу і намотувались на чотири блоки, прикріплені до балок, де їх перехоплювало щось на зразок сей-талей, збираючи в жмут і з'єднуючи з тросом, яким можна було б керувати однією рукою. Гачок і юферс, через отвір якого проходив і розмотувався трос, завершували споруду і в разі необхідності правили за гальмо. Таке комбіноване спорядження примушувало працювати всі чотири талі одночасно, це була справжня вуздечка для сил тяжіння, стерно, яке керувало рухом під рукою стерничого і дозволяло підтримувати рівновагу під час роботи. Вдале доповнення у вигляді сей-талей спростило і поліпшило підйомний механізм, надавши йому подібності до сучасних талей Вестона і стародавнього поліспастона Вітрувія. Жільят сам додумався до нього, дарма що він не знав ні Вітрувія, якого на світі вже не було, ні Вестона, якого ще не було на світі.

Довжина мотузок мінялася в залежності від нахилу балки, який не в усіх їх був однаковий. Вона частково виправляла цей недолік. На мотузку не можна було покладатися, несмолений трос міг лопнути; ланцюги були б надійнішими, але вони не ковзали б по талях.

Вся ця споруда з багатьма вадами, створена руками однієї людини, все ж була захоплюючою.

Зрештою, скоротімо пояснення. Само собою зрозуміло, що ми опустимо чимало деталей, які могли б усе це з'ясувати людям обізнаним, але для читачів невтаємничених тільки б затемнили картину.

Верхня частина труби пароплава проходила якраз між обома середніми балками. Жільят, сам того не підозрюючи, мимоволі здійснив запозичення, відтворивши через три століття механізм невідомого йому теслі з Сальбрі — механізм примітивний і недосконалий, небезпечний для того, хто наважився б ним орудувати. Запам'ятаймо, що навіть найгрубіші прорахунки не заважають механізмові бодай сяк-так працювати. Хай спотикається, але все ж рухається. Обеліск на площі Святого Петра в Римі зведений усупереч усім законам статики. Карета царя Петра І, здавалося, збудована таким чином, що вона повинна була б перекидатися на кожному кроці, а тим часом вона їхала. А скільки неоковирного у машині Марлі! Все в ній трималося абияк. І все ж вона постачала воду Людовікові XIV. Як би там не було, Жільят довіряв своєму твориву. Він настільки був переконаний в успіхові справи, що одного разу, прийшовши на свій бот, прикрутив до обох його бортів по два залізних кільця на тому ж місці і на тій же відстані одне від одного, що й чотири кільця на Дюранді, до яких кріпилися чотири ланцюги труби пароплава. У Жільята, очевидно, був свій закінчений і цілком визначений план. Йому загрожували всілякі випадковості, і він хотів передбачити їх і вжити застережних заходів.