Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Безперечно, комуністична ідеологія відігравала певну роль у політиці радянської держави в 1930-х і 1940-х роках, однак це зовсім не виключає інших впливів. Узагальнюючи, можна сказати, що інтерпретації, у фокусі яких перебуває комуністична ідеологія, недооцінюють проблеми колоніалізму, зумовленого прагненням до величі, і зосереджують основну увагу на поточній ситуації. У таких інтерпретаціях підкреслюються зміни, хоча націю (як зв’язну сукупність) можна сформувати, опираючись змінам; з цього випливає, що інтерпретація, яка ґрунтується на історизмі та тримає в центрі уваги комуністичну ідеологію, неспроможна аналізувати колоніальні завоювання з погляду історичної пам’яті. Щоб продемонструвати неадекватність суто історичного підходу, я пропоную розглянути національну політику Радянського Союзу протягом періоду радянсько-нацистської дружби, що тривав від серпня 1939 р. до червня 1941 р. Ми намагатимемось з’ясувати, чи різні аспекти тогочасної ідеологічної поведінки відповідали завданню розбудови імперії, чи були зумовлені лише прагненням принести комунізм усій Європі. Я намагатимусь довести, що, незважаючи на наявність комуністичного компонента, російська радянська держава у своїх колоніальних прагненнях була спадкоємицею царської імперії, колоніальна політика якої трансформувалася в радянські ідеологічні розробки. За період 1939–1941 років відбулося безпрецедентне посилення націоналістичної пропаганди в пресі, що вказує на те, що питання національної ідентичності та підпорядкованість народів, завойованих протягом цього періоду, належали до головних у порядку денному творців радянської політики 30. Ці роки характеризувалися розквітом аґресивного російського націоналізму, тоді як пізніше, під час війни з Гітлером, спостерігалося толерантне ставлення до інших форм націоналізму і навіть їх підтримка.
Існує явна невідповідність між наповненістю подіями періоду радянської історії 1939–1941 років і порівняно слабкою увагою до цього періоду як в американських дослідженнях Радянського Союзу, так і в дослідженнях посткомуністичної Росії. Ніколи раніше Радянський Союз не розширював так успішно своєї території і не приєднував цілих народів і держав і ніколи пізніше він не досягав таких вражаючих успіхів. На відміну від нацистської Німеччини, яка була змушена відмовитися від своїх територій, надбаних під час війни, Радянський Союз зберіг більшу частину своїх завоювань. Упродовж періоду 1939–1941 років відбулися найбільш успішні колоніальні придбання за всю історію Росії. Унаслідок здійснених у той час анексій було утворено п’ять нових союзних республік: Молдавську, Карело-Фінську (яку в 1956 р. було понижено в статусі до автономної республіки в межах Російської Федерації — ймовірно, для того, щоб уникнути можливих майбутніх претензій Фінляндії), Литовську, Латвійську та Естонську і збільшено територію двох існуючих республік — Української та Білоруської 31. У сімох республіках, яких торкнулися ці зміни, проживали люди, які розмовляли дев’ятьма різними мовами, серед яких не було російської. У своїй промові, виголошеній 1 серпня 1940 р., В’ячеслав Молотов вихвалявся, що населення Радянського Союзу за один рік збільшилося на двадцять три мільйони 32. Німеччина на певний час утратила ці анексовані території, але вони скоро стали основним театром воєнних дій, захистивши етнічні російські землі від грабунку арміями, які займалися мародерством, та артилерійських обстрілів. Після Другої світової війни Радянський Союз повернув ці території, і вони (з невеликими змінами кордонів) залишалися в складі СРСР аж до його розпаду (Латвія, Литва та Естонія розпочали процес виходу з Союзу трохи раніше). Країни Центральної Європи, будучи формально незалежними, також мусили функціонувати за накладених Росією політичних, економічних і військових обмежень. Радянські середньоазіатські та закавказькі республіки теж зазнали в цей період значних змін: у 1940 р. Їхні латинські та арабські абетки замінили на кирилицю 33. Вже тільки зміна абеток була серйозним актом колоніалістського привласнення культур неасимільованих народів, які проживали поблизу східних і південних кордонів Росії, тоді як військове домінування в новостворених республіках і в країнах Центральної Європи було актом імперського самоствердження, що пов’язував «стару», царську, Росію з «новою», комуністичною Росією. Такий висновок можна зробити з огляду російської радянської преси зазначеного періоду, коли влада зверталася насамперед до національних та імперських почуттів росіян, а не до почуття комуністичного інтернаціоналізму.