Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм

Схоже, що цей погляд, згідно з яким гумор і очорнення «світу, який мав би бути» є двома сторонами однієї медалі, справив вирішальний вплив на гумористичну літературу давньої Росії, і через це вона відрізнялася від гумористичної літератури Західної та Центральної Європи. Ідея гріховності сміху як такого ніколи не вкорінювалася в західних суспільствах із їхніми щорічними карнавалами та давньою традицією спонтанних веселощів, з якими ні церква, ні держава не вели енергійної боротьби. Внаслідок такої ситуації в Московії розвинулася гумористична література, в якій осміювалися закони та «світ, що живе згідно з правилами». Гумор набув тут смаку забороненого плоду і став асоціюватися із порушенням законів. Саме тому осміювання «світу, яким він мав би бути» та паплюження «світу, який живе за правилами» або «ідеального світу» стало топосом, який постійно зустрічається в давній московській гумористичній літературі. Це була помста автора гумористичного твору правилам і звичаям, які відмовляли йому в праві відкрито робити свою справу. Він повставав проти всіх законів загалом, не розрізняючи їх, і висміював усіх, хто не намагався їх обійти.

Здається, що гумор і веселощі належать до основних потреб і форм поведінки людей. Формування асоціацій між ними і беззаконням перешкоджало розвитку в Московії пошани до законності як такої і, можливо, сприяло толерантному ставленню суспільства до автократії та до законів, що стосувалися тільки певних ситуацій. Крім того, правителів ставили вище від державного права. Гумористична література давньої Московії дає підстави зробити висновок, що єдиним способом досягти привілейованого становища (крім випадків, коли воно давалося вже самим народженням) було порушення законів.

На підставі розгляду цього конкретного питання можна сказати, що між літературами Московії та середньовічної Європи була принципова різниця. Література Заходу, сміючись над правилами, щоразу їх підтверджувала, тоді як московська література очорнювала правила і звертала на них увагу тільки для того, щоб посміятися з них. Отож література давньої Московії та середньовічна література Заходу належать до різних категорій у загальносвітовій гумористичній літературі. Спроба Лихачова представити їх як породжених однаковими суспільними традиціями є одним із прикладів розбудови престижу своєї держави, і ця розбудова була завданням, що його російські інтелектуали виконували в різні епохи та застосовуючи різноманітні методи. Хоча такою діяльністю займалися всі імперії, особливістю Росії було те, що виразники її ідей рідко почувалися настільки впевнено, щоб припинити спроби дорівнятися до своїх суперників у боротьбі за культурне лідерство. Лихачов визнавав певне часове відставання, але заперечував кардинально відмінний розвиток суспільних цінностей і норм. Він знехтував відмінностями в суспільних звичаях і сподіваннях між деспотичною та суворою Московією і впевненою в собі та «устаткованою» Європою. Лихачов, якого підштовхував імперський імпульс, ще раз вербалізував прагнення зрівнятися із Заходом, яке часто виявляли російські еліти. Так само, як Шкловський та інші критики до нього, Лихачов був готовим задовольнити це прагнення коштом історичної правдивості.